– Чи є обов’язковим пробачення з боку проклятої особи для того, щоб відбулось зцілення?
– Зцілення проклятої людини може відбутись навіть тоді, коли той, хто прокляв, за це не жалкує і навіть не просить пробачення. Дуже важливо, щоб людина, яку прокляли, у своєму бажанні зцілитись сама чинила добро, щоб вона молилась і попросила допомоги в екзорциста.
Дуже часто до мене звертаються люди, які стали об’єктом прокляття, а також і ті, що проклинали інших. Зазвичай, ті люди, що проклинали інших, зовсім про це не жалкують. Тому найчастіше ми маємо справу з проклятими людьми, з котрих треба знімати прокляття, без можливості каяття з боку тих, хто їх проклинав. Натомість з боку проклятої особи дуже важливо, щоб вона пробачила своєму кривднику.
Той, хто є об’єктом прокляття, попри все, повинен мати таку настанову: тому, хто мене прокляв, – не важливо, хто це, – я пробачаю.
У випадку, коли людина знає свого кривдника, вона повинна промовити наступні слова: “Господи Боже, я йому/їй пробачаю. Пробач йому/їй і Ти”.
Отож необхідною умовою звільнення від прокляття є те, щоб той, кого прокляли, пробачив тому, хто прокляв.
Натомість для того, щоб зняти прокляття, не є обов’язковим прохання про пробачення з боку того, хто це вчинив.
До мене колись прийшла матір, що прокляла свого сина, а потім зі сльозами просила про пробачення. На жаль, каяття матері не допомогло звільнити її сина від прокляття. Однак йому допомогло те, що він пробачив своїй матері, а також молитва та екзорцизм.
Тут варто сказати, що дуже дієвими засобами, які допомагають зняти прокляття, є віра, піст і молитва. Це засоби, на які вказав Ісус Своїм учням тоді, коли вони були не в змозі зцілити хлопця неподалік гори Тавор.
Учні запитали Ісуса, чому вони не змогли звільнити цього чоловіка від злого духа, а Ісус їм у відповідь сказав, що трапилось це з причини їхньої слабкої віри (пор. Мт. 17:20), адже деяких демонів можна прогнати лише за допомогою молитви і посту (пор. Мк. 9:29).
Віра, піст і молитва – це три важливі засоби, про які повинні пам’ятати люди, які просять про допомогу отця-екзорциста. Дуже часто такі люди мають одну велику ваду – вони не виявляють жодної ініціативи для того, щоб щось змінити. Люди приходять до екзоциста і, коли той стверджує, що вони одержимі, просять про негайне зцілення.
У таких випадках я відповідаю: “Ні, моє дитя, це ти маєш зцілитись. Я тобі в цьому допоможу, але це ти маєш зцілитись”.
Коли з боку того, хто потребує зцілення, немає чіткої відповіді, немає сильного бажання, тоді, на жаль, нема мови і про цілковите його одужання. Натомість коли є велике бажання і добра співпраця з боку одержимої людини, зцілення відбувається навіть тоді, коли екзорцист задіяний досить відносно. У тому випадку, коли одержимий має велику віру, відбувається його цілковите зцілення.
В моєму житті були такі випадки, коли люди звертались до екзорцистів, які вважались менш ефективними, оскільки вони мало молились і зовсім не вели аскетичний спосіб життя. Адже за перемогу над злом потрібно винагороджувати важкою працею, великим стражданням, а також багатьма молитвами. Тому екзорцист, що мало молиться і мало залучається до своєї місії, насправді нічого не вартий.
І однак, незважаючи на те, що екзорцисти були мало ефективні, то люди, які звертались до них по допомогу, все ж таки отримували зцілення, бо мали велику віру – віру в те, що цей екзорцист, будучи священиком, призначеним Церквою, має владу звільнити їх від одержимості. Звісно, що віра є необхідною, як з боку людини одержимої, так і з боку самого священика.
Хоча, відверто кажучи, це Бог діє, це Бог зцілює людину. А тому були також і такі випадки, коли люди зі слабкою вірою звертались по допомогу до святих священиків і отримували зцілення.
Пригадую, як до отця Піо приходили одержимі, що мали слабку віру, але отримували зцілення, з огляду на те, що велику віру мав сам отець Піо.
– Уявімо собі ситуацію, що хтось, після того, як стихли емоції, починає усвідомлювати зло, яке заподіяв, і шкодує за тим, що вчинив. Чи відомо Вам, отче, про такі випадки?
– Мені відома історія однієї матері, яка дуже сильно прокляла свого сина. У нас деякі жінки, коли проклинають когось, то розривають на грудях одяг і падають на коліна. Я не знаю, що це може означати.
Але згодом ця матір дуже сильно жалкувала за свій вчинок, адже сина спіткало дуже багато горя і на роботі, і в сімейному житті. Як сильно вона потім розкаювалась! Жінка на колінах просила в Бога пробачення. Та, на жаль, їй не вдалось вимолити прощення.
Проте я впорався з цим завданням за допомогою екзорцизмів, бо жалю матері тут було не достатньо. Потрібно було проводити екзорцизми.
Гадаю, що так само було і у випадку цього батька, який прокляв свою доньку і її чоловіка під час весілля. Чи він дійсно шкодував за свій вчинок, цього достовірно не знаю. Але, зі слів отця Кандіда, я знаю, що було надзвичайно важко звільнити цю сім’ю від наслідків прокляття.
Коли, у випадку прокляття, екзорцист хоче комусь допомогти, то він мусить знати, як давно і з якого приводу було воно накладене. Дуже часто наші розмови мають такий вигляд. Я запитую:
– Відколи діє це прокляття?
– Не знаю, здається, це почалось кілька років тому…
– А з якого приводу це могло трапитись?
– Не маю поняття.
– Чи пригадуєш собі когось, хто міг заподіяти тобі кривду?
– Ні, нікого такого не пригадую.
– А може, хтось пообіцяв тобі помститись?
– Ні, ні.
У такому випадку, коли немає змоги дізнатись, чи це дійсно було прокляття, екзорцист має великі труднощі зі зціленням такої людини, адже не знаходить тут жодної точки опори.
Що стосується точок опори, то можна сказати, що зі ста осіб, які вважають, що потребують екзорцизмів з приводу прокляття, не більше десяти є дійсно одержимі. Натомість решта дев’яносто осіб відчувають лише сильний вплив диявола. Тому вони не потребують екзорцизмів, лише молитовного звільнення їх від демонічного впливу злих духів. Про це чітко говорить Катехизм Католицької Церкви (пор. ККЦ 1673).
Є дуже різні ситуації. Коли маємо справу зі справжньою одержимістю, то в такому випадку є можливість налагодити діалог із демоном, який може нам стати в пригоді. Треба вміти цей діалог створювати, адже це може нам дуже допомогти.
Натомість у випадках, коли йдеться лише про вплив диявола, коли немає його безпосередньої присутності в особі, дуже важко говорити про будь-який діалог. Тоді треба усе вгадувати. Саме тому вже від самого початку дуже важливим є розуміння, коли могло виникнути це диявольське прокляття.
Звісно, що найбільш істотною проблемою є різні окультні чи сатаністичні практики, як наприклад, участь у сеансах спіритизму, чорній месі чи візити до ворожок. Також це можуть бути різні зустрічі. Для прикладу наведу один випадок, який траплявся зі мною вже неодноразово.
Серед циганів, так, як і серед інших спільнот, є різні люди – добрі та менш добрі. Один знайомий лікар колись, виходячи з церкви святого Йоана, зустрів циганку. Він мав бажання дати їй пару копійок. Витягнув гаманець і зауважив, що має лише банкноти по 10 євро. Чоловік мав намір дати їй дрібніші гроші, але оскільки їх не мав, то дав їй 10 євро. Тоді циганка поглянула на нього і промовила:
– Ви дуже щедрі зі мною. Я також хотіла б вам якось віддячитись. Чи знаєте ви, що один з ваших колег по роботі робить все можливе, щоб вас позбутись? Тримайтесь від нього якнайдалі, – після чого додала: – Ви постійно відчуваєте болі в шлунку. Ви лікар, чому ж не лікуєтесь? Будь ласка, пройдіть обстеження, бо це дуже важливо.
Виявилось, що слова котрі промовила циганка до нього були дійсно правдивими. Отже, це добрий приклад.
Наведу тобі також поганий приклад. Повз чоловіка проходить циганка і просить милостиню. Тоді він робить жест, яким дає зрозуміти, що це його дратує. Поводиться з нею негарно. І тоді та циганка йому говорить:
– Ти заплатиш мені за це.
Того самого дня цей чоловік потрапив у автокатастрофу.
Хочу сказати, що іноді цигани мають певну інтуїцію, не всі, і це переважно жінки. Мужчини – ніколи. І коли вони мають такі здібності, то передають їх з покоління в покоління, найчастіше від матері до найстаршої доньки. Лише вона переймає ці вміння від матері, молодші доньки цього не мають.
Як це пояснити? Яку вартість вони мають? Не маю відповідей на ці питання.