Зцілення_2

І) Хвороба тіла та фізичне зцілення (закінчення)

  1. Чуда та зцілення

Не всі зцілення є чудесами Господніми. Існують зцілення, які стаються внаслідок молитви, однак їх не можна трактувати, як чудесні зцілення. Говоримо про чудо, коли зцілення не можна досягнути за допомогою жодних відомих медицині методів, а проте Бог здійснює його.

У разі, коли Бог прискорює процес зцілення, яке можна було досягнути за допомогою операції чи лікування відпочинком або іншими методами, ми просто кажемо «зцілення».

Тому не кожне зцілення, одержане внаслідок молитви, може називатися чудесним.

Серед багатьох зцілень, які сталися в Люрді протягом одного століття, дуже мало визнано насправді чудами. Що й ілюструє статистика:

«Від часу зцілення Катрін Латапі, у березні 1858 року, аж до зцілення Серхіо Перрін, у 1978 році 64 зцілення Церква визнала чудесними. Однак, лише в 1972 році було зареєстровано 5432 випадки зцілення».

Чудесним було зцілення Аніти Сіу де Шеффер. У цьому разі Бог зробив те, на що не була здатна медицина.

В результаті автомобільної аварії, яка сталася 10 років тому в Сантьяго де Чилі, через струс мозку вона повністю втратила відчуття смаку і нюху. Будучи досить заможною, вона побувала в найкращих лікарнях США з надією одужати. Після обстежень і терапії лікарі повідомили їй, що нервові волокна цих функцій тонші за волосину, і що неможливо зробити якусь операцію, щоб їх з’єднати. Пацієнтці дали зрозуміти, що лише чудо може повернути їй втрачені відчуття. Вона вже не мала надії на те, що коли-небудь зможе знову відчувати смак чи запах квітів і парфумів.

Під час Служби Божої за хворих у Панамі Бог дав нам кілька слів знання з приводу того, що діється. Одне з них свідчило: «Тут є серйозно хвора жінка. Вона буде зцілена протягом ночі й завтра сама нам засвідчить про своє цілковите оздоровлення».

Наступного дня Аніта усвідомила, що до неї повернулося відчуття нюху. Вона прокинулася з відчуттям солодкого запаху троянд, які росли поблизу її вікна, і аромату кави, що линув з кухні. Піднялася підстрибнувши, і розповіла своєму чоловікові про чудо. Зі сльозами на очах поснідала і тут же усвідомила, що може смакувати їжу вперше з часу аварії. Те, чого не зміг зробити жоден лікар на світі, вчинив Ісус Христос, Господь неможливого. Та жінка, плачучи з радості, свідчила перед цілою громадою:

– Я маю двоє дітей, але ніколи не відчувала їх запаху. Ви, матері, знаєте, що значить відчувати запах своїх дітей. Тільки вранці, коли наблизилась до них і почала обнімати, почула їх солодкий запах.

Інше дуже гарне свідчення було описане зціленою особою в листі за 25 серпня 1981 року:

«Хворіла на ревматоїдне захворювання суглобів, яке почалося торік у жовтні сильними болями в кісточках ніг, колінах і зап’ясті, крім того була загальна втома. Цю хворобу не можна плутати з артритом чи ревматизмом, які є хворобами осіб похилого віку без тяжких наслідків. Ревматоїдний артрит невідомо звідки походить і майже ніяк не лікується. Атакує суглоби, спричиняючи сильний біль. Людина поступово стає нерухомою, деформується вся кісткова система і, звичайно, життя закінчується в інвалідному візку.

Думаючи, що немає нічого гіршого, я пішла до лікаря, який мені сказав зробити деякі аналізи, що показали позитивний результат на ревмопробу. Лаборант-професіонал, який проводив ці аналізи, порадив мені, щоб я поїхала до США на пошуки свого оздоровлення. В клініці, де я лікувалася, мене вразили спостереження за різними етапами хвороби. Лікар Апонсо Портуондо, великий спеціаліст у цій галузі, повідомив, що хвороба невиліковна. Єдине, що можна зробити – це призупинити її, призначивши мені солі золота. Ці ліки незабаром дали алергічне ускладнення. Мала висипку по всьому тілу, випадало волосся й нігті на ногах. Сталися також зміни в крові. В той час, коли вже ліки мені завдали шкоди, до Парагваю приїхав отець Еміліано Тардіф. Уперше я його почула в церкві святого Альфонса. В часі молитви за хворих я відчувала, наче моє серце розривається, воно билося так сильно, що я чула його удари. Вдруге це трапилося в церкві на околиці Коронель Ов’єда. Знову під час молитви за зцілення я відчувала тремтіння у всьому тілі. Отець Тардіф сказав, що двоє людей цієї миті зцілюються від запалення суглобів, і попросив їх встати навколішки, Я не насмілилася цього зробити, бо не була певна, що йдеться про мене, і не вірила в таке зцілення – можливо, через недостатню віру.

Тоді пішла на третю Службу Божу. Біль відступив і я більше не вживала ліки. Моя мама дізналася в сестри Маргарити Прінсе день від’їзду отця Еміліано і в аеропорту отець Тардіф з отцем Андресом Каром ще раз уділили мені молитву за зцілення. Закінчивши, отець Еміліано сказав мені: «Не кажи більше, що маєш артрит, кажи «мала», тому що ти вилікувана». Біль зник, я перестала приймати ліки (а вже дійшло до того, що, окрім щотижневих ін’єкцій солей золота, я вживала по 12 таблеток знеболювального на день).

Я здала аналізи і дійсно виявилася здоровою. Лікар Ніколас Бреер, який мене обстежував в Асунсьйоні, людина глибоко віруюча, сказав: «Маємо прийняти той факт, що крім науки є ще Хтось, Хто вищий, і для Кого немає нічого неможливого».

Як пояснили мені лікарі, людина, яка хворіє на цю хворобу, якщо й може вилікуватися, завжди матиме рубці – цей слід залишиться на все життя. Так, як у хворих з інфарктом, в яких залишається рубець на серці. Але, порівнюючи аналізи, які мені робили раніше і потім, можна було побачити, що зникли ознаки артриту разом з наслідками. Єдиним поясненням цього факту є те, що Бог зробив чудо.

Марія Тереза Галіано де Баес».

Хто думає, що зцілення є чимось додатковим чи побічним у діянні Ісуса, – повністю помиляється. Хто вірить, що оздоровлень на сьогодні досить, що найголовніше – це проголошувати Євангеліє, забуває про душпастирський метод Ісуса.

Ми плануємо і шукаємо тисячі форм, щоб привернути людей, яких щоразу менше приходить до церкви. Організовуємо свята, концерти, чування і таке інше, проте результати мізерні. Коли Ісус оздоровлював хворих – приходили натовпи народу. Було стільки, що довелося спускати паралітиків через дах будинку, бо неможливо було проштовхатися крізь натовп.

Сьогодні відбуваються такі ж події. Коли Ісус зцілює хворих, збираються натовпи – такі велелюдні, що часто їх не може вмістити стадіон. І ми проголошуємо їм Царство Боже. Наслідки цього набагато більші, ніж просте фізичне зцілення.

Знаки Божої сили – це не лише видовище. Вони ефективно допомагають відновлювати життя віри, про що свідчить лист архієпископа Таїті до мого настоятеля. Першу частину листа цитую дослівно:

«Папеете, 30. 11.1982 р.

Всечесний отче!

Я не був у дієцезії з 21.10 по 14.11 – на той час сюди приїхав отець Тардіф. Стверджую зміни, які сталися внаслідок його євангелізації після мого повернення:

  • Кількість людей, які ходять у неділю до церкви, значно зросла.
  • Запанувала атмосфера екуменізму.
  • Всюди відроджується та оновлюється духовне життя.
  • Були явні навернення, а людей, які сповідаються, надзвичайно багато.
  • Священики, монахи, монахині високо оцінюють проповіді о. Тардіфа.
  • Велике число нелегальних подружніх союзів готуються до вінчання і так відновлюється родинне життя.

Ніколи досі дієцезія не бачила такого пориву до віри, хоч мала до цього два Синоди, апостольські візитації, реколекції, проголошені відомими проповідниками. Протягом останніх 15 років ми переживали великі релігійні маніфестації, але жодна за своїми наслідками не зрівняється з тим, що відбувається зараз.

+ Мішель Коопенрат,

Архієпископ Паппете».

Досить одного прикладу із тисячі, що сталися на Таїті: під час Служби Божої за хворих один сліпий розплакався, бо почав бачити. Зустрівши Ісуса, Світло Світу, відкрив світло в своїх очах. Це чудо справило велике враження на Галібу – відомого співака, який отримав другу премію на фестивалі Євробачення. Він брав участь у наступних реколекціях, під час яких висповідався і прийняв Святе Причастя, а по закінченні реколекцій засвідчив про таке:

– Тут сталося багато зцілень, але найбільше з них отримав я, тому що Господь мене зцілив духовно. Коли мені було 16 років, я віддалився від християнського життя і Святих Тайн, але під час реколекцій Ісус знайшов мене, і з цієї хвилини я хочу жити й співати для Нього.

Він повторив своє свідчення по телебаченню, а наступне – на стадіоні перед 20 тисячами осіб. Зараз Галібу євангелізує молодь, співаючи харизматичні пісні. Ісус є Богом також співаків і артистів.

Отже, зцілення мають чітку мету, про що маємо завжди пам’ятати. Архієпископ з Браззавілле дуже гарно написав про це в листі до всіх спільнот своєї дієцезії:

«Браззавілле, 7.10.1983 р.

Ми дуже раді проповідуванню о. Тардіфа, який порушив головну тему століття євангелізації в Конго – відновлення віри.

Його проповіді часто супроводжують духовні, моральні і фізичні зцілення. Найбільшим видовищем було спостерігати зцілення під час молитви: паралітики вставали й ходили, німі починали говорити… Це було пережиття першої Церкви з Ісусом.

Однак ніхто нехай не забуває про значення тих знаків і чудес. Вони ж бо є свідченням для пробудження віри в тих, хто не вірить, і для зміцнення віри віруючих: «Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули» (Мт. 13:16,17).

Отець Тардіф проголошував нам Євангеліє правди, а не брехні. Бачити ті знаки і противитися вірі – це є гріхом, який Ісус називає «гріхом проти Святого Духа», тому що це є відмова визнання правди.

Проповідування силою зцілення залишило глибокий слід, про що згадуватиме не одне покоління Конго так само, як довго говорять про слова і вчинки Ісуса Христа.

+ Монсеньйор Бартоломі Батанту,

Архієпископ з Браззавілле».

Думаю, що біблійні тексти і життя святих Церкви такі численні, що не обов’язково виправдовувати чи обґрунтовувати зцілення. Запитання повинні ставитись інакше: чи вірю я, що Бог мене любить настільки, що хоче зцілити мене? Чи вірю я, що сила Цілителя Ісуса може проходити через мене для зцілення інших? Як можемо вірити в Божу силу, але не вірити, що Його любов така, що може зцілювати нас?

Інколи ми боїмося Божого чуда лише тому, що не розуміємо Його. Єпископ із Сангмеліно в Камеруні запросив мене дати реколекції для священиків. Скликав всіх своїх священиків, але один йому заперечив:

– Я не хочу їхати туди, бо там говорять лише про чуда…

Єпископ йому відповів:

– Їдь, не бійся. Темою реколекцій є молитва, а не зцілення.

Нарешті священик погодився поїхати, причому швидше з послуху єпископові, ніж із внутрішніх переконань. Реколекції розпочалися. А на третій день той священик встав і промовив до всіх:

– У мене було запалення суглобів, внаслідок чого мені так викрутило пальці, що я не міг зав’язати собі шнурівки на черевиках. Додатково повинен визнати, що не хотів їхати на реколекції з огляду на те, що тут говоритимуть лише про чуда. Але вчора під час Служби Божої я відчув сильне тепло в руках. Хочу знову і знову віддавати хвалу Богові, оскільки я повністю зцілений. Можу вільно рухати руками…

Після цих слів я, сміючись, сказав:

– Ти не хотів слухати про чуда, а зараз сам не перестаєш проголошувати чуда Господні…

Всі присутні сміялися і славили Бога. А в цей час священик махав руками і показував їх усім.

Ми повинні повністю віддавати себе в руки Бога, бо Він має щодо нас чудовий план.

Попередній запис

Зцілення

Наступний запис

Зцілення_3