Від Адама і Єви людина намагалась уникнути страждання в будь-якій формі. Для всіх, окрім святих Божих, воно є таємницею. Пророки вважали терпіння закликом від Бога покаятися. Апостоли вважали його «щасливим привілеєм» наслідувати Ісуса. Погани вважали його глупотою. Сучасні люди вважають його злом і намагаються уникнути, але воно їх переслідує, куди б вони не йшли.
Отець вибрав страждання для Свого Сина від народження аж до смерті, а Ісус нагадує нам, що слуга не більший за Свого Учителя. Якщо Він, Богочоловік, повинен був «страждати для того, щоб увійти в Його славу», то ми також повинні страждати, щоб приготуватись до нашої слави.
Бог є любов, і Він хоче ділитися з нами Собою тут і у вічності, але наполегливі бажання нашої природи, принади багатств і спокуси ворога накладаються, щоб відволікти, відрадити нас від мети та відбити охоту йти до неї.
Страждання цього життя не тільки роблять наш темперамент більш подібним до Божественної Особи Ісуса, але й відв’язують нас від речей цього світу. Це Божественне приготування відкриває наші душі на роботу Отця, Який обтинає нас. Наш ступінь слави і наша здатність до любові протягом цілої вічності буде залежати від благодаті в момент смерті.
Попереджувальне страждання
Скільки разів з великим запалом ми благали Бога про якусь послугу і переживали тотальне розчарування, коли не отримували її. Минули місяці чи роки, й наші серця сповнюються молитвами подяки, бо ми дивимось назад і усвідомлюємо, що здобути таку «послугу» стало би катастрофою!
Страждання, що виправляє
По всьому Старому Заповіті можемо відчувати Серце Бога, яке максимально зворушується, коли Він заступається за Свій народ, щоб той не жив поза Його волею, – не тому, що Він хоче, щоб усі люди робили те, що каже Він, але тому що творіння, яке Він сотворив, живе щасливішим життям, коли любить Свого Творця. Він через покарання притягує їх до Себе саме заради них, а не заради Нього.
Тільки Він знає, що краще для Його створіння. Він знає, що необхідно, щоб приготувати це творіння до іншої дійсності, яка набагато вища за ту, в якій це творіння було створене. Існує позитивний крок до щастя, який називається «Заповіді». Вони призначені для того, щоб Його творіння могли діяти на висоті своїх потенційних можливостей.
Коли душа не дотримується цих простих правил, які створені заради вищої мети, тоді виникають численні терпіння. І в цих стражданнях не можемо звинувачувати Бога. Вони є неминучим результатом непослуху.
Але навіть тоді Бог, Який бачить нашу нерозсудливу поведінку, перетворює зло на добро. Тільки коли людина навмисно і постійно відкидає Його любов, вона відпадає від благодаті. Чудова людська істота, сотворена на образ Божий, стає гротескною карикатурою того, ким вона мала би бути.
Один із найкращих прикладів страждання, що виправляє, – це наша свідомість. Маленька дитина, дістаючи печиво, яке мати заборонила їй їсти, відчуває, як через її душу проходить легка тривога, ніби дотик невидимої руки. Дитина може на коротку мить відчути, як її душа відчуває огиду до непослуху.
Людина, яка слухає цей мовчазний попереджувальний сигнал, буде щасливіша в своєму житті; якщо не слухає, тривога зростає і вона втрачає мир. Коли людина постійно відмовляється почути голос своєї совісті чи визнати дискомфорт, який вона приносить, тоді вбиває цю совість і більше ніколи не відчуває такого терпіння, що виправляє. Одного дня така людина цілковито відкине Бога.
Покаянне страждання
Грішник, який раптом починає розуміти Божу любов до нього, а потім дивиться, як він цю любов відкидав, відчуває втрату, подібну до тієї, якої досвідчуємо, коли помирає дорога людина. В душі утворюється велика порожнеча, а самотність стає близькою до смертної агонії. Душа почувається затисненою в льодові лещата страху. Однак це не страх покарання, але усвідомлення своєї невдячності до такого доброго і люблячого Бога. Горе починає лікувати рани, яких завдав гріх, і сам Бог заспокоює душу зцілюючим бальзамом Свого милосердя і співчуття.
Якщо гріх великий, душа, упокорена знанням про нього, пам’ятає про свою слабкість, щоб більше ніколи не ображати Бога, і постійно радіє в Його Милосерді. Це поєднання жалю та заспокоєння робить душу здатною залишатися в стані залежності та довіри до Бога, Який шукав і знайшов Свою загублену овечку.
***
Людина прагне надолужити свої гріхи якимось позитивним чином. Злодій віддає щось бідним; людина з запальним характером вчиться бути лагідною. Цар Давид розумів, що здійснення якогось доброго діла подобається Богові, але він знав, що дещо з цього було би добре пам’ятати й нам. Він розумів, що саме страждання в покаянні подобається Богові.
Відкуплююче страждання
Слово «відкуплювати» означає визволяти, звільняти, викуповувати, платити борг, який мав заплатити хтось інший. Ми часто втрачаємо розуміння значення слова «звільняти» і втрачаємо силу нашого християнського прикладу, щоб робити саме так, щоби звільняти нашого ближнього. Святий Павло не хотів, щоб страждання, з якими зустрічається християнин, знеохочували чи засмучували когось. Він усвідомлював, що коли християнин побачить благословення і ласку, які виливаються на нього після випробування, він здобуде відвагу страждати, коли настане його черга.
Все, що ми робимо для нашого ближнього, робимо для Ісуса, і всі страждання, з якими зустрічається наш ближній у своєму щоденному житті, допомагають будувати Містичне Тіло Христа.
Яка мета всього цього терпіння за інших? Павло говорить:
«Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа» (Кол. 2:2).
Страждання як свідчення
«а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах» (2Кор. 6:4).
Бачити християнина, який вірить у Божу любов, коли його переповнює горе, дарує надію.
Бачити радість на обличчі християнина, якого оточують випробування і проблеми, дає нам нове розуміння віри.
Бачити когось, розбитого після смерті дорогої людини, але безтурботного, дає нам розуміння, що існує інше життя.
Бачити хворобу та біль, які людина терпеливо зносить, дає нам відвагу.
Бачити друга, який втратив усе і починає все спочатку з довірою та любов’ю, дає силу йти далі.
Бачити прощення і милосердя після сварки між друзями, приносить радість нашим серцям.
Бачити грішників, які повертаються до Бога і зростають, досягаючи висот святості, збільшує нашу довіру до Його любові та милосердя.
***
Немає значення, якого ступеня біль і горе, які переживаємо, ми здатні свідчити про любов Ісуса.
Той самий плід Духа породжує в нас покликання терпіти. Святий Павло говорить, що плодом Духа є любов, але любити не завжди легко. Наша любов має поширюватись і на те, що неможливо любити. Ми повинні бути радісними, а також намагатися не приймати чию-небудь сторону і мати велику довіру до Бога, щоб підтримувати радість.