Йа – Йов

Йанан, Йоанна, Йоганна – див. “Іван”, “Іванна”.

Йоав (Єгова – його Отець):

  1. Син Церуі, Давидової сестри (2 Самуїл. 2:13; 18:2; 1 Хронік 2:16). Він став популярним після вступу Давида на царський трон у Хевроні. Йоав перший переміг євусеян і за те Давид настановив його головнокомандувачем над своєю армією (1 Хронік 11:6). Безперечно, Йоав був відважним лицарем і добрим полководцем. Звертаючись до нього, його називали царськими титулами: “пан” (2 Самуїл. 11:11), “зверхник (князь) царського війська” (1 Хронік 27:34). Він не раз служив добрими порадами, як, наприклад, у питанні Авесалома (2 Самуїл. 14) або у випадку перепису Давидом народу (2 Самуїл. 24:3). Проте Йоав був жорстокий і мстивий. Це бачимо з його зрадливого вбивства Авнера й Амаси (2 Самуїл. 3:20; 20:4-10), з його безпощадного ставлення до Давида (2 Самуїл. 3:39; 19:5); з його вбивства Авесалома (2 Самуїл. 18:14,15; 1 Царів 1:5 і наст.) тощо. Наприкінці свого життя Йоав схилявся до Адонії й цим явно захитав свою довголітню льояльність до Давида. Згідно з Давидовим заповітом (1 Царів 2:5-6) Соломон дав наказ вбити Йоава (1 Царів 2:28-34).
  2. Батько чи предок поворотців із вавилонської неволі (Езри 2:6; 8:9; Неем. 7:11).
  3. Син Сераї, нащадок Кеназа, родоначальник Ремісничої Долини, місцевости в племені Веніямина. “Яав” – це тільки варіянт “Йоава”. (1 Хронік 4:14).

Йоах (Єгова – його помічник, його брат):

  1. Асафів син, канцлер або літописець царя Єзекії (2 Царів 18:18; Ісаї 36:3,11,22).
  2. Син або внук Зімми, ґершомівець (1 Хронік 6:6).
  3. Син Овед-Едена, корахівець, придверний, поставлений Давидом (1 Хронік 26:4).
  4. Ґершонівець, Зіммин син, батько Едена (2 Хронік 29:12).
  5. Син Йохазів, литописець-урядовець царя Йосії (2 Хронік 34:8).

Йоаш (Бог дав, Бог поспішив на поміч):

  1. Батько Гедеона; багатий чоловік поміж аві-езріянами; хоч дозволив людям поклонятися ідолам, проте захищав свого сина Гедеона, який знищив їх (Суддів 6:11-33).
  2. Син юдейського царя Ахазії й єдиний тільки престолонаслідник із Давидової династії, який великим Божим чудом врятувався від вбивчої скривавленої руки Аталії. Його потаємно викрила з-поміж вбиваних царських дітей Єгосав’ат (сестра царя Ахазії, дочка царя Єгорама, дружина первосвященика Єгояди) і він переховувався 6 років у храмових кімнатах. На сьомому році свого життя Йоаш, шляхом успішної революції під проводом Єгояди, здобув царський трон, як законний престолонаслідннк, відновив таким чином в Юдеї царську династію Давида, яку ворог за всяку ціну намагався повністю й безпощадно знищити, і край після тиранії та ідолопоклонства узурпаторки Аталії почав процвітати. Принаймні 23 роки, поки жив первосвященик Єгояда, Йоашеве царювання було успішне й нарід втішався добробутом. Однак, коли помер Єгояда, Йоаш попав під вплив поганих дорадників, які спонукали його відновити в Юдеї поклоніння Ваалові й Астарті. Коли Захарій, син Єгояди, докорив цареві за це, то з наказу Йоаша євреї вкаменували Захарію на подвір’ї Господнього дому між храмом і жертівником (Мт. 23:35). Ще того самого року сирійці напали на Юдею, спустошили Єрусалим, захопили золото в храмі й як здобич вивезли до Дамаску. У цій битві сам цар Йоаш був тяжко ранений і його власні слуги вбили його в його власному ліжку. Він царював 40 літ від 878 до 838 рр. до Хр. (2 Царів 11; 12; 2 Хронік 22; 23; 24).
  3. Син і престолонаслідник ізраїльського царя Єгоахаза; робив зле в Господніх очах, не відступаючи від “Єровоамових гріхів”, хоч, правда, з пошаною ставився до Єлисея. Йоаш відвідав пророка перед його смертю й Єлисей провістив йому перемогу над сирійцями (2 Царів 13:14 і наст.). Йоаш тричі переміг сирійського царя Бен-Гадада в запеклих боях і відвоював від нього міста, що їх захопив попередній сирійський цар Газаїл. Царював він у Самарії 16 років (2 Царів 13:9-14; 2 Хронік 25:17-25).

Йов (розбіжні погляди на значення слова: одні доказують, що воно означає “переслідуваний”, інші – “навернений, покаянний, засмучений”):

1. Патріярх у розумінні патріярхату, де в родині та громаді за давніх доісторичних часів панував найстарший віком праотець або родоначальник; мешканець країни Уц, розташованій на південному сході від Юдеї, недалеко Едому. На підставі 1 Мойс. 10:23 деякі теологи твердять, що батьківщиною цієї драматичної біблійної постаті був Хавран, розташований на сході від Генісаретського озера; надзвичайно багатий і високопоставлений своїм бездоганним життям у всіх аспектах арабський шейх (шейх – старшина арабського племени або села). Тому що місцевим населенням, поміж яким жив Йов, були савєлі (Йова 1:15), то це вказує на те, що він не походив з ізраїльського народу. Мав 10 дітей і часто приносив мирні жертви головно за своїх дітей, припускаючи, що вони тим чи іншим гріхом спроневірилися Богові. Патріярхальна форма поклоніння Богові в доісторичній добі мала цілком домашній характер, священство не було відокремлене й церемоніяльні ритуали-обряди були незначні.

За душу богобійного Йова велася запекла невидима боротьба поміж Богом і сатаною, як і сьогодні цей лютий змаг продовжується за душу кожного й кожної з нас, хоч, правда, ми здебільшого мало або й цілком не усвідомляємо цього. Щоб показати Йовову вірність не тільки в добробуті та здоров’ї, Бог дозволив сатані випробувати його (Йова 2:7; 7:5, 19:17; 30:17,26-31).

Богобійний багатострадальний Йов править за приклада терпеливої витривалости й непохитної віри під час незаслужених неймовірних страждань. Він разом із своїми приятелями: Еліфазом, Білдадом і Цофаром та зі співбесідником Елігу з його славним розмовним стилем намагаються виправдати спосіб діяння Бога з людьми. Аж 7 день приятелі мовчазно дивилися на муки Йова, а відтак поодинці почали промовляти до нього. Провідною думкою їхньої мови був погляд, що Бог праведний і справедливо карає нечестивих стражданнями. Таким чином Йов має визнати свій гріх, за який він тепер карається тяжкими стражданнями. Натурально, Йов не мав найменшого сумніву щодо абсолютної праведности Бога, проте він не міг взяти на себе гріх, якого він не вчинив.

Для чого страждають чесні, віруючі та справедливі люди? Ось головне питання, якому присвячений зміст розповіді про героя терпеливости в доісторичній добі перед Мойсеєм. Йов, не зважаючи на свою побожність, високе моральне життя й доброзичливе ставлення до ближніх, – втратив із Божого допущення маєток, дітей, здоров’я, добру славу та все земне щастя (Йова 1:12-19; 2:7). І хоч фізичні й моральні муки не заламали його живої віри (1:20-22); він заявив, що ані один із людей не є чистий перед Богом (Йова 14:4) і людина не може виправдатись перед Богом (Йова 9:2; 15; 20), визнаючи Божу досконалість, премудрість, всемогутність, святість та справедливе й ласкаве судочинство, – проте під впливом промов своїх приятелів, Йов почав обстоювати свою невинність, він не знаходив у собі причин страждань, проклинав день свого народження, багатократно й сильно нарікав на свою долю (Йова 6; 7; 9; 10; 12-14; 16; 17; 19) та кликав, щоб Бог Сам розглянув його справу. Так, Йов у дусі доісторичної патріярхальної доби не спромігся зрозуміти й задовільно пояснити проблеми страждань, які від глибокої давнини жахають людське серце та хвилюють людські почуття.

В ізраїльському народі панувало переконання, що страждання являють собою кару за гріх, а розмір кари залежить від обсягу й характеру порушення Божої волі. Речники цього старозаповітного погляду були три приятелі Йова: Еліфаз, Білдад і Цофар. У їхньому діялозі червоною ниткою снується погляд, що Йов потаємно згрішив, а тому він тепер карається стражданнями. Вони спонукували Йова, навернутися до Бога, покірливо визнати потаємний гріх і покаятися.

Четвертий наймолодший співбесідник Елігу докорив 3 приятелям, що вони добачали в Йовових стражданнях кару за його гріх. Страждання не конче й не завжди являє собою кару за гріх. Праведники часто страждають на цій низькій землі, а безбожники, навпаки, розкошують (Лк. 16:19-31). Тому що Йов нарікав на свої терпіння, проклинав день, у якому він родився (Йова 3), Елігу своєю мовою спонукував Йова покірливо перед Богом розглянути його думки й дивитися на страждання, як на засіб випробовування віри й очищення щоденного життя. Це безглуздя вимагати від Бога звіту в Його світоправлінні та ставати з Богом на прю за страждання та шляхи Його провидіння в світі. Людина не в силі збагнути своїм обмеженим розумом необмежених діл і думок свого Творця. Отже, Елігу вже в дусі Нового Заповіту кинув цінне світло на проблему страждань, як на доконечний педагогічний (виховний) засіб пізнання Бога, Його святої волі, самопізнання, самокритики, удосконалення характеру, освячення життя, випробовування нашої віри тощо, наголошуючи значення майбутньої нагороди.

Але ані Йов, ані його 3 приятелів: Еліфаз, Білдад і Цофар, ані наймолодший співбесідник Елігу повністю не з’ясували питання людських страждань. Тільки наш Господь Ісус Христос Своєю наукою, Своїм життя та Своїми голгофськими стражданнями та смертю на хресті повністю пояснив суть страждання і доповнив усі неповні доісторичні й старозаповітні світогляди на цю тему. Страждання богобійного Йова – це символ страждань Ісуса Христа та Його Святої Церкви. Не дивлячись на фізичні й моральні страшні терпіння, Йов не заламався у вірі й править нам за приклада героїчної терпеливости, знаючи, що страждання випробовують нашу вірність, допомагають нам краще зрозуміти Божу правду й підготовляють нас для вічности.

Вкінці Сам Господь Бог об’явив Йовові Свою досконалість і велич як у створенні всесвіту, так і в керівництві ним, та показав нонсенс усіх тих, які відкидають Бога або стають на прю з Ним. Йов тепер ближче пізнав Бога, розкаявся й Господь захистив і виправдав великого страдника перед тими, які звинувачували його.

Бог благословив і винагородив страждання Йова, помножив удвоє те, що він мав, і йому знову народилися 7 синів і 3 дочки. Після привернення його до щасливого стану, Йов прожив ще 140 літ і впокоївся, насичений довгими роками життя. (Йова; Єзекіїля 14:12-20; Як. 5:11).

2. Іссахарів син, найменований у 1 Хронік 7:1 також “Яшув”.

Йовав (виття, голосіння або дика пустиня):

  1. Йоктанів син (1 Хронік 1:23).
  2. Зерахів син із Боцри, один із царів Едому (1 Мойс. 36:33,34; 1 Хронік 1:44,45).
  3. Мадонський цар, один із північних ватажків Ханаану, який намагався протиставитися переможному походові Ісуса Навина. Зазнав поразку при озері Мерон (Ісуса Навина 11:1).
  4. Веніяминівець (1 Хронік 8:9).
  5. Веніяминівець, Елтаалів син (1 Хронік 8:18).
Попередній запис

Їв – Їш

Наступний запис

Йог – Йор