Книги Макавеїв

Дві книги Макавеїв – останні історичні книги Біблії. На відміну від книг Самуїла, Царів та Хронік, це два непов’язані між собою зовсім різні твори, що отримали ту саму назву лише тому, що загалом вони стосуються того самого історичного періоду (II ст. до Хр.) і частково розповідають про ті самі події.

Мова йде про період, коли ізраїльська віра в правдивого Бога мало що не зникла із землі.

Едикт Кира в 538-му р., яким євреям було дозволено повернутися на батьківщину, ще не означав політичної незалежности. Реставратори, наприклад Ездра і насамперед Неемія, діяли під владою і контролем перського царського двору. Адже Юдея була частиною перської провінції, до якої входила Сирія аж до ріки Ефрат, Самарія, середземноморська прибережна зона аж до кордону з Єгиптом і навіть острів Кіпр.

Перську імперію блискавично захопив Олександр Великий, який від 334-го до 323-го рр. промаршував зі своїм військом по її провінціях, дійшовши аж до сучасної Індії. Після його смерти (323 р.) його генерали, Діядохи, поділили між собою імперію, шматуючи один одного в низці війн, що сколихували Середній Схід упродовж приблизно сорока років.

Юдея, яку мирно захопив Олександр, упродовж одного століття перебувала під володінням єгипетських Птоломеїв. У 198-му р. до Хр. Єгипет зазнав поразки у війні проти Сирії, і тоді Палестина перейшла під володіння Селевкідів – династії, яка царювала в Сирії. Принагідно зауважимо, події в книгах Макавеїв датовано на основі грецької ери Селевкідів, започаткованої в 312-му р. до Хр.: в 1 Мак. 1:10 сказано, що Антіох Епіфан почав царювати в 137-му році, що відповідає 175-му рокові до Хр., себто 312 мінус 137.

Божий народ обороняє свою віру та свою волю

Тимчасом як володарі Єгипту, толерантні в релігійних справах, вдоволялися практично лише збиранням податків, нові господарі намагалися накинути юдеям грецьку цивілізацію з усіма її складниками, зокрема грецькою релігією, з її божествами та культом, з її практиками та звичаями, що були абсолютно далекі від єврейського менталітету і традицій. Насамперед Антіох IV, який царював у Сирії від 175 до 163 р. до Хр., хотів накинути, навіть застосовуючи силу, усім своїм підданим, включно з юдеями, грецьку цивілізацію і релігію. Для інших східних народів прийняти до свого пантеону ще й грецькі божества не становило великої проблеми (вони вже і так мали їх чимало!); але для юдеїв згодитися з тим, щоб існували ще й інші боги, крім єдиного правдивого Бога Ізраїля, означало цілковито відректися від власної віри й від усієї власної історії, в якій їхній Бог дав стільки доказів Своєї присутности та своєї всемогутности.

Однак багато юдеїв зі страху, задля грошей, амбіцій чи з інших причин таки відреклися від своєї віри – принаймні на практичному рівні; між ними були навіть священики, приклад яких сприяв поширенню грецьких практик та звичаїв серед значної частини народу. Хто намагався зберегти віру, мусив ховатися і таїтися.

Схема 4: Від смерти Олександра Великого до Нового Заповіту

Зміст