Деякі речі в житті явно виходять за межі речей необхідности. Наприклад, квіти. Хіба світ перестав би функціонувати без квітів? Хіба вони справді необхідні для нашого існування? Їхнє призначення, здається, – бути гарними і дарувати радість.
Христос учив нас бути подібними до дітей перед лицем Бога. Коли ми навертаємося і стаємо Божими дітьми, то також усвідомлюємо, що Господу Богу подобається дарувати нам красу і радість. Коли Він створив світ, Він усіяв землю Своїми чудесними творіннями, і продовжує робити це до сьогоднішнього дня. Гарні квіти звеселяють наші душі і заспокоюють нас. Вони показують, що Бог є не тільки добрим і щедрим, але також гарним. Він сам є джерелом краси і радости, більшої, аніж ми можемо собі уявити.
Подібним чином ми бачимо сліпучі барви світу та всесвіту. Якби на світі не було кольорів, ми б, мабуть, і не усвідомлювали, що чогось «не вистачає».
Якби Господь Бог не хотів бути щедрим до людей, яких створив, Він міг би обмежитись тим, щоб дати нам найнеобхідніше. Тоді ми були б доволі вбогими й обмеженими. Богові, однак, приємно, коли ми дивуємось і радіємо красі світу. Він також дав нам здатність виражати радість у мелодійних піснях та музиці, і таким чином перетворювати його славні творіння на власну духовну пісню.
Усе, що є доброго, гарного та радісного у світі, належить нам, а ми належимо Богові. Якщо ми цінуємо Його дари, то Йому ми маємо радіти найбільше з усього. Через своє щастя ми маємо впізнати в Богові початок та кінець усякого щастя.
Чому так виходить, що деякі люди не хочуть бачити руки Божої в дивах та радостях життя? Ми всі їх переживаємо, та все ж, часто забуваємо подякувати Йому за Його дари. Лише один з десяти прокажених повернувся до Христа, щоб подякувати за нове життя. Ми всі, так би мовити, отримуємо нове життя, кожного ранку, від Господа Бога.
Коли ми відкриті для Нього, Дух Утішитель підносить наші серця від малих радощів до глибокої втіхи духа. Якщо ми щиро запросимо Його, Він додасть нам сил, заспокоїть і піднесе вгору. Він навчить нас із радістю любити Бога, не тільки тому, що так треба, але невимушено, як діти. Бог хоче, аби ми любили Його щиро і з власної волі, нехай і виявляли це якнайпростіше. Ми можемо дарувати Йому духовні квіти – любов, пісні, вдячність і усмішки наших душ.
Коли нас захоплює краса творення, ми відчуваємо піднесення, і Дух Утішитель наповнює нас задоволенням, а це духовне задоволення є обіцянкою вічного щастя небесного Царства.
Ми є дітьми. Найкращим взірцем для нас є Отець, Який відкривається нам в особі Господа Ісуса. Коли ми слухаємо Сина, нас це спонукає любити Отця, і з ласки Утішителя ми стаємо учасниками любови триєдиного Бога.
Наша здатність бути щасливими пропорційна до нашої любови. Щастя і любов, що ми переживаємо всередині себе, є відлунням Божого благословення і тієї любови, яку Бог розділяє з нами. Коли Бог створив все, що є, Він сказав, що воно було добре.
Ми є дітьми. Наші слова, наш сміх, наші сльози і зітхання – все це має бути дитячим, все має йти від серця. Бог не чекає від нас вишуканого кучерявого красномовства, Йому воно непотрібне. Подібно, як спів птахів такий самий кожного ранку, але при цьому щоразу свіжий та гарний, так і наші молитви любови, хоч і повторюються, завжди свіжі та гарні для Бога.
Безпосередня, невимушена любов дітей до батьків є прикладом того, як ми маємо любити нашого Творця. Це зовсім не складно. Господь Бог не потребує від нас визначних діянь, а добрих та люблячих дарів щирої пошани. Для Нього вони – наші пахучі квіти, наші радісні пісні та наші щасливі усмішки.
* *
Христос учив нас бути подібними до дітей. Але навіть невинні діти не є «ідеальними». У своєму житті я вчив різних дітей. Дуже мало серед них було ідеальних, навіть таких, які добре поводяться. Тоді я задумався, як ці майбутні мешканці небес можуть бути для нас прикладом. Безсумнівно, їхня щирість, те, що вони не є дволикими, – ключ до відповіді, чому Христос неодноразово закликає нас їх наслідувати. Навіть «неідеальні» діти, і ми, грішні дорослі, отримуємо прощення і любов Того, хто знає наші серця.