Крокувати разом із Господом означає йти з Господом у Його темпі, не бігти перед Ним, марнуючи наші сили, і не тягнутися за Ним, ледве волочачи ноги. Спадає на думку яскравий приклад на цю тему. Коли я навчався в старшій школі, то під час літніх канікул допомагав на фермі в Новій Англії. Щоб волочити з лісу колоди, там усе ще запрягали волів. Було дуже цікаво спостерігати, як волів привчали до цього виду праці.
Молодого, недосвідченого вола впрягали разом зі старшим, тренованим волом. Ярмо робили з міцної вигнутої деревини, яку зверху надягали на шиї двох тварин, а знизу, під шиями, були конструкції у формі півмісяця. Ярмо прикріплювали до довгого бруса, який волочився за ними і на кінці мав ланцюг, яким тягнули колоди.
Після того, як була дана команда тягнути, молодий, сповнений сили віл намагався йти попереду дорослого вола. Однак він швидко втомлювався, бо старався тягнути колоду сам.
Тоді, уже задиханий і виснажений, він починав відставати й іти позаду старшого вола. Щоразу, коли він починав на крок затримуватися, важке ярмо вдаряло йому в потилицю, оскільки старший віл, не міняючи темпу, йшов попереду нього.
Поміж виснаженням від бігу попереду й ударами ззаду він поступово привчався йти в ногу з більшим волом і тягнути свою частку ваги.
Таким був урок, якого у важкий спосіб мав навчитися молодий віл – іти в ногу зі своїм супутником по ярму. У своєму щоденному житті цей урок необхідно засвоїти і нам: ми повинні крокувати разом із Господом – не попереду Нього і не позаду Нього.
В одному з найгарніших уривків Євангелія Ісус розповідає нам, як узяти на плечі Його ярмо, і навчає нас, як іти з Ним разом: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30).
Якщо ми почуваємося надто обтяженими важкістю колоди, причиною може бути те, що ми випереджаємо Божий час і план. У довершенні Божої справи ми покладаємося на власну силу.
З другого боку, якщо ми через свою інертність не встигаємо за тим, що робить Господь, то маємо докласти зусиль у молитві.
Усе приходить із довірою. Так, як молодий віл має довірити старшому волу задавати темп, так і ми маємо довірити себе Богові. Ми працюємо з довірою до Бога, бо це Його працю ми виконуємо. І молимося ми з довірою до Господа, щоб ми могли активно й ефективно виконувати Його волю.
Коли великого англійського письменника Г. К. Честертона запитали, як крокувати з довірою, він відповів просто: «Ногу вище, ногу нижче – центр Лондона став ближче».
Коли ми крокуємо разом із Господом, то на один раз робимо один крок, довіряючи Йому встановлювати швидкість і керувати нашими кроками. Тож візьмімо на плечі Його ярмо і почуймо, як Він промовлятиме до наших сердець: «Дай Мені руку і йди на світло, вір Мені просто, як вірять діти».
«Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол. 5:16-18).