Щомісяця до офісів організації «У фокусі – сім’я» надходять сотні тисяч листів і там лунає безліч телефонних дзвінків, демонструючи нам усю широту людських обставин і потреб. День у день і нами діляться найпотаємнішими подробицями, пов’язаними з різноманітними виявами страждань і болю, а також багатьма перемогами і втішними звістками. Нещодавно до цієї пошти потрапив гіркий лист від чоловіка, якого я називатиму Роджером.[1] Його розповідь глибоко зворушила мене.
«Кілька місяців тому моя жінка Норма пішла до бакалійної крамниці в торговому центрі неподалік. Вона сказала нашим чотирьом дітям, що повернеться за півгодини, і попросила поводитися добре. Це сталося в суботу вранці. Коли минуло шість годин і вона не повернулася, я почав гарячково шукати її. Мені здавалося: сталося викрадення, зґвалтування або й щось ще гірше. У неділю вранці я вже подзвонив у поліцію Детройта, але мені повідомили, що не зможуть допомогти, поки з часу зникнення не мине сорок вісім годин. Ми з дітьми не знаходили собі місця.
Ми звернулися по молитовну допомогу до нашої церкви і друзів-християн, прохаючи молитися за безпеку Норми. Вона не залишила жодних повідомлень друзям і не дзвонила. Її авто ми знайшли за торговим центром, і воно було замкнене й порожнє. Поліція припустила, що вона утекла, але я не погоджувався. Так не могла вчинити жінка, з якою я прожив чотирнадцять років… матір моїх чотирьох дітей. Насправді ми жили досить добре і саме планували поїхати на короткий відпочинок у День праці.
У вівторок я звернувся до відомого поліцейського детектива і попросив знайти дружину чи принаймні дізнатися, що з нею сталося. Отож, ми почали розпитувати наших друзів і знайомих, і поступово з’ясували деталі. Я був приголомшений, коли виявилося, що Норма з власної волі втекла разом з одруженим чоловіком, своїм співробітником. Я не міг у це повірити.
Приблизно за два тижні я одержав лист-пояснення, з якого дізнався, що вона більше не любить мене – що нашого шлюбу більше не існує. Саме так: не існує. Вона сказала, що за кілька місяців повернеться – за дітьми і що вони житимуть з нею в Канзасі.
Докторе Добсоне, я завжди був вірним батьком і чоловіком. І навіть коли пішла жінка, я завжди пильно дбав про дітей. Я доклав усіх зусиль, щоб ми далі щасливо жили разом… намагався створити пристойні умови життя для цих нещасних підлітків. Попри це, суд ухвалив рішення на користь моєї дружини, і тепер я лишився сам.
Кілька років тому я власними руками збудував свій дім, і тепер він порожній! І від сім’ї, яку я втратив, лишилися стос рахунків Норми і спогади, пов’язані з цими стінами. Моїх дітей будуть виховувати в нехристиянській родині, за п’ятсот миль звідси, і в мене навіть не буде грошей, щоб відвідати їх!
Тепер моє життя цілковито зруйноване. Лишився тільки вільний час, щоб думати про жінку, яку люблю. І біль та образа в душі. Це жахливий стан. Норма знищила мене. Я ніколи не одужаю. Уночі я прокидаюся, думаючи про те, що могло би статися і що насправді сталося. Тепер мені допоможе лише Бог!»
Я хотів би, аби цей лист від Роджера був лише свідченням рідкісної трагедії, що трапилася за незвичайних обставин. На жаль, варіяції на цю тему тепер дедалі поширеніші. Любовні інтриги стани звичним явищем у сучасних подружжях, не тільки поза християнською церквою, але й в її межах. І, звісно, найбільш вразливими жертвами сімейної нестабільности є діти, які ще надто юні і не здатні зрозуміти, що сталося з їхніми батьками.
Цей трагічний вплив на дітей яскраво проглядається в розмові з вчителем шостих класів у заможному каліфорнійському місті. Викладача вразили результати творчого письмового завдання, яке виконали учні. Їх попросили доповнити речення, що починалися словами «я хочу». Учитель сподівався, що хлопці та дівчата напишуть про велосипеди, собак, телевізори і подорожі на Гаваї. Натомість двадцять з тридцяти дітей згадали у відповідях свої зруйновані сім’ї. Ось декілька речень:
- Я хочу, щоб мої батьки не сварилися і тато повернувся додому.
- Я хочу, щоб у моєї мами не було коханця.
- Я хочу мати самі п’ятірки, щоб тато любив мене.
- Я хочу одну маму і одного тата, щоб дітлахи не знущалися з мене. Я маю три мами і три тата, і вони псують мені життя.
- Я хочу гвинтівку М-1, щоб перестріляти тих, хто глузує з мене.
Я добре знаю: важке становище в сім’ї нині – давно вже не новина, але мені завжди гірко бачити малих дітей на взір цих, що змушені боротися з таким безладом у житті, коли найважливіше для них – рости. Мільйони їхніх товаришів потрапили в таку саму пастку.
Оцініть тепер стан дітей Роджера, про яких він розповідає в процитованому листі. Спершу вони втратили свою матір, а тоді спостерігали, як їхній батько знемагає від журби і горя, і зрештою їх раптово позбавили звичного оточення і переселили в инший штат до незнайомого чоловіка, який хоче, щоб його називали татом. Це змінило їх назавжди! А чому почався цей гармидер? Тому що їхня матір більше дбала про власні щастя і добробут, а не їхні потреби. Під час шлюбу вона стояла при вівтарі перед Богом і чоловіком, урочисто обіцяючи любити Роджера і дбати про нього – у радощах і горі, у багатстві й бідності, у здоров’ї і недузі, забувши про все инше, поки не розлучить смерть. На жаль, Норма змінила свою думку.
Очевидно, що подружжя між цими колишніми закоханими не відновити. Але чи була змога його врятувати? Чи існували ознаки і симптоми, які Роджер не зміг помітити за останні роки? І чи порада якогось мудрого «Соломона в психології» могла би таки запобігти трагедії?
[1] Усі імена в листах було змінено, щоб забезпечити анонімність авторів.