«І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водянку. Ісус же озвався й сказав до законників та фарисеїв: Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні? Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, уздоровив його та відпустив… І сказав Він до них: Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього? І вони не могли відповісти на це.
А як Він спостеріг, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запрошених притчу: Коли хто покличе тебе на весілля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважніший за тебе з покликаних, і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: Поступися цьому місцем! І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє… Але як ти будеш запрошений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: Приятелю, сідай вище! Тоді буде честь тобі перед покликаними з тобою. Хто бо підноситься буде впокорений, а хто впокоряється той піднесеться.»
У Євангелії від Луки більше описів спільного прийому їжі, ніж в інших трьох Євангеліях. Якщо з одного боку Лука бачить християнське життя як подорож, то з другого – як святкову трапезу. Декілька його оповідань завершуються саме бенкетом – наприклад, притча про блудного сина в 15-му розділі. Мотиви дороги і бенкету перетинаються в сцені Останньої Вечері і, нарешті, в розповіді про шлях в Еммаус у 24-му розділі.
У 14-му розділі Лука звів разом дві притчі про бенкет. Першу – вірші 7-11 – не завжди розглядають як притчу, оскільки вона виглядає просто як окрема настанова в практичній мудрості. Ви хочете уникнути в гостях утруднень серед інших гостей? Тоді слідуйте цій пораді. Але Ісус прийшов не заради добрих настанов; і часто Його власна поведінка розрахована на те, щоб привести до замішання. У будь-якому випадку Лука підносить історію про різну поведінку гостей на бенкеті як притчу (в. 7); іншими словами, нам слід чекати, що тут, щонайменше, два значення. Про що ж насправді говорить Ісус?
З подальшого тексту розділу стає ясно, що Він говорить про Своїх сучасників, які вигадують собі краще положення в очах Божих. Він бачить, що вони проштовхуються вперед, щоб показати, як добре вони дотримують Закон, і затвердитися у власній непорочності. Це якраз ті люди, серед яких Він виявився на початку розділу (вірші 1-6). Вони настільки одержимі дотриманням букви закону, що, не замислюючись, засуджують звершене Ісусом у суботу зцілення хворого на водянку. А Ісус, по ходу всієї цієї розповіді Луки, займається тим, що спростовує звичні поняття. Він спілкується з негідними людьми. Він торкається до недоторканних і кличе до Себе людей нікчемних.
У такому разі ця притча – не особливо відповідна настанова стосовно поведінки в суспільстві, хоча, поза сумнівом, як у світі Ісуса, так і поза цим світом застереженням від гордині і гордовитості є корисною порадою. Істинне значення цієї притчі – заклик не намагатися зайняти перше місце перед поглядом Божим. У дні Ісуса заможним і вихованим у Законі людям занадто легко було уявити, ніби вони в очах Божих вище, ніж бідні, які, хоч і намагаються дотримувати Закон, та позбавлені можливості вивчати його.
У той же час у тому світі, для якого писав Лука, усе це, очевидно, мало ширший сенс. Впродовж життя Луки тисячі неєвреїв сталі християнами, тобто стали учасниками бенкету, влаштованого Богом Авраама, Ісака та Якова. Як ми знаємо з Дій Апостолів багатьом християнам з юдеїв важко було прийняти і схвалити такий стан речей. Вони так прагнули зберегти за собою перші місця за трапезою, що не уловлювали великого Божого задуму: перевернути світ. Гординя, як відомо, – це хмара, що закриває собою сонце Божої щедрості: якщо я вважаю, що заслуговую Божої прихильності, то тим самим не лише заявляю, що не потребую Його благодаті, милості і любові, але і маю на увазі, що ті, хто не заслуговує Його прихильності, не повинні її мати.
Усе Своє земне життя Ісус розганяв цю хмару і поширював оновлююче, цілюще сяйво Божої любові на тих, хто був у тіні цієї хмари. Фарисеї могли спостерігати за Ним, скільки їм було угодне (в. 1), але Його безмірна влада як Лікаря і Наставника не давала їм спокою. Вузьколобість, що проштовхується вперед і залишає інших людей позаду, протилежна до великодушної Божої любові. Усі християни покликані відчути одну і ту ж міру благотворної залежності від Божої любові і виявити одну і ту ж щедрість у тому, щоб поділитися цією любов’ю з тими, хто має потребу.