«У п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря, коли Понтій Пилат панував над Юдеєю, коли в Галілеї тетрархом був Ірод, а Пилип, його брат, був тетрархом Ітуреї й землі Трахонітської, за тетрарха Лісанія в Авіліні, за первосвящеників Анни й Кайяфи було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія. І він перейшов усю землю Йорданську, проповідуючи хрищення покаяння для прощення гріхів, як написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! Нехай кожна долина наповниться, гора ж кожна та пригорок знизиться, що нерівне, нехай випростовується, а дороги вибоїсті стануть гладенькі, і кожна людина побачить Боже спасіння! А Іван говорив до людей, хто приходив, христитися в нього: Роде зміїний, хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння. І не починайте казати в собі: Маємо батька Авраама. Бо кажу вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння. Бо вже он до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене.»
Уявіть собі велику повінь. Древні міста несподівано виявляються затопленими. Рівень води коливається в межах 1-2 метрів. Люди цього не чекали і ніяк не можуть повірити, що таке сталося.
Якщо влада досить передбачлива, вона зробить усе від неї залежне, щоб евакуювати жителів з їх осель і не дати їм потрапити в біду. Органи влади пошлють повідомлення в незатоплені райони міста про небезпеку, що наближається, з наполегливим проханням терміново евакуюватися. Вони оголосять про це по радіо і телебаченню. Велика небезпека вимагає невідкладних дій.
Саме так вчинив Іван Христитель. Зазвичай ми не чекаємо, що проповідники стануть от так ходити від селища до селища і сповіщати про небезпеку. Навіть політики рідко повідомляють нас про те, що от-от станеться біда, а якщо і повідомляють, то, як правило, їм мало хто вірить. Але люди повірили Івану і прийшли до нього, щоб прийняти хрищення, занурившись у води Йордана.
Навіщо це було треба і як занурення в Йордан могло позбавити людей від небезпеки?
Введення Луки в історію Івана Христителя призначене для того, щоб вказати нам конкретний час, в який відбувалися описані події, але не лише для цього. За простим перерахуванням імен і місць можна розгледіти історію утисків і лих, що сягнули максимуму.
Римське володарювання над Ізраїлем тривало вже близько ста років, але лише в 6 р. Р. Х. туди був призначений постійний намісник, який оселився в Кесарії (на Середземноморському узбережжі) і в якого був також опорний пункт в Єрусалимі. Цезар Август, перший імператор, помер у 14 р. Р. Х., і його місце зайняв безжальний Тиберій, якого в східних частинах імперії вже почитали як бога. Санкціоноване Римом правління на півночі країни двох синів Ірода Великого, Ірода Антипи і Пилипа, було дуже хистким, але південь, включаючи Єрусалим, знаходився під безпосереднім контролем Риму. Більшість юдеїв не вважали синів Іродових реальними правителями; на них дивилися як на самозванців, що перейняли в Риму просту науку залякувати і пригноблювати. Ненабагато краще були первосвященики. Народні рухи опору спалахували і згасали, іноді – будучи жорстоко пригніченими. Усім було зрозуміло, що далі так тривати не може. Щось мало статися. Але що?
Благочестиві євреї пристрасно чекали від Бога нового одкровення. Деякі вірили, що, пророчий голос, що замовк на якийсь час, одного разу зазвучить з новою силою. Багато хто чекав, що виникне якийсь рух, через який Бог відновить колишній заповіт і виведе Ізраїль з рабства до нової свободи. Старі пророки говорили про часи оновлення, пов’язуючи їх з новим приходом Бога. У них було найсмутніше уявлення про те, на що це буде схоже, але, коли палкий молодий пророк з юдейської пустелі став обходити міста і селища із звісткою, що довгожданий час настав, вони з жадністю вчепилися в його слова.
Хрищення, занурення, у води річки Йордан було потужним символом оновлення. Коли народ Ізраїльський вийшов з Єгипту (цю історію знали усі, оскільки вона згадувалася на Пасху і в інші свята), Бог провів його крізь води Червоного моря, Синайську пустелю і, нарешті, Йордан і ввів у Землю обітовану. Тепер вони знову знаходилися в рабстві – у власній країні! – і бажали нового Виходу, який зробив би їх знову вільними. Відколи старозавітні пророки оголосили, що це рабство – наслідок гріха Ізраїлю, а конкретніше, – його ідолопоклонства, стало ясно, що новий Вихід, коли він станеться, буде безпосередньо пов’язаний з питанням вірності Богові. Пророки говорили, що вийти з рабства можна лише «звернувшись» до Бога усім серцем і душею; тобто «покаявшись». «Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас!» – казали пророки (Малахії 3:7).
У цьому і полягала місія Івана: «хрищення покаяння заради прощення гріхів». Іван робив те, про що сказано в пророка Ісаї: готував шлях, яким сам Господь повернувся б до Свого народу. Час прийшов. Позбавлення стояло біля дверей.
Але люди були ще не підготовлені. Насправді, якщо врахувати, що обряд обмивання спочатку входив у ритуал, за допомогою якого язичники приєднувалися до народу Божого, Іванів заклик до самого Ізраїлю христитися (тобто зробити обмивання), говорив сам за себе. Жалюгідний стан народу не був тільки наслідком складної політичної ситуації; кожен окремий його представник потребував того, щоб співвіднести з моральними принципами своє повсякденне життя. Іван не думав обмежуватися одним лише зовнішнім обрядом, адже багато хто міг прилучитися до нового руху формально. Раз Бог вирішив знову відвідати Свій народ, значить, на те були серйозні підстави. В усякому разі, Він прийшов не для того, щоб просто сказати: ви діти Авраамові і у вас усе буде гаразд. Бог несе спасіння і позбавлення тому, що Він святий і вірний заповіту, який Він уклав зі Своїм народом. Але з цієї ж причини Він несе не лише милість, але і суд. Жодних поблажок!
Іван використовує образ, який пізніше розвине Ісус. Дерево має приносити плоди, а якщо воно їх не приносить, то його слід зрубати (див. Лк. 6:43-45). Плід повинен показати, що покаяння було справжнім. Це попередження ніколи не застаріває, і сьогодні кожен, хто хрестився, повинен прийняти його близько до серця. Не можна вважати, що, раз вже ми, завдяки хрещенню, стали причасниками великої християнської таємниці, нового Виходу, значить, Бог повністю нами задоволений, нехай навіть з нашого боку не сталося жодних доказів нашого покаяння. Звичайно, християнське життя є щось набагато більше, ніж просто покаяння, але і без покаяння воно не мислиме. Духовне зростання починається з послуху. Якби Іван з’явився на наших вулицях з мегафоном, що б він сказав нам сьогодні?