«І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.»
Якби Ісус виголошував цю промову сьогодні, Він міг би підключити і інші категорії. Як щодо зерна, яке було посіяне в добрий ґрунт, але було знищене кислотними дощами? Як щодо прекрасних рослин, які проросли, а потім були похоронені під гравієм під час будівництва нової дороги? Тут думка може розвиватися в багатьох напрямах.
Але, зрозуміло, Христос не просто роз’яснював сільськогосподарські проблеми. З їх допомогою Він показував, яким дивним чином настає Царство Боже. Багато хто з Його слухачів чекав, що станеться щось велике і очевидне. Чекали нового Царя замість Ірода, чекали нового і законного Священика замість діючого первосвященика, і особливо чекали національного руху з метою повалити правління ненависних язичників над Ізраїлем. Нічого такого не сталося, тим більше в тому сенсі, в якому вони це уявляли. Ісус пристрасно хотів зробити так, щоб вони побачили і почули те, що Бог насправді здійснює в даний момент.
Лука вже достатньо розповів нам про громадське служіння Ісуса, щоб ми змогли зрозуміти, з якого роду людьми Він спілкувався. Тут були односельці, які чули, як Ісус читав у синагозі сувій пророка Ісаї, і не побажали прийняти сказане. Слово Його було відкинуте, і птахи небесні повидзьобували його. От за столом сидить фарисей: він запросив Ісуса на трапезу і, очевидно, бажає Його послухати, але те, що робить і каже Ісус, таке несподіване і скандальне, що він намагається якнайдалі дистанціюватися від цієї особи. Зерно впало на кам’янистий ґрунт забобонів цього фарисея, і немає нічого, що могло б дати йому вологу і допомогти йому вирости. Такі люди «цього роду» (7:31), що думають про своє і не потребують таких пророків, як Іван або Ісус. Зерно впало між терням, і терня поглушило його.
Але от сотник, перед нами язичник, який вірить, що Ісус має в розпорядженні владу виганяти навіть самі невиліковні хвороби. А от митник, який кидає свій темний бізнес заради Ісуса. А от безіменна жінка, чия екстравагантна поведінка показує, що вона пережила Боже прощення і відчула нове життя у своєму серці. От багато і багато інших, які почули звістку Христа про Царство, що настало, вже в перші тижні Його служіння. Їх вчинки говорять про те, що почуте ними слово принесло плід. І, звичайно, тут Дванадцять, з якими ми знайомимося поступово, по ходу оповідання Луки. Хоча він не висвічує їх слабкості так безжально, як це робить Марко, він все ж показує, як вони часто бувають спантеличені і потребують допомоги і нових вказівок. Рослини проросли, але ще не цілком дозріли, щоб плід приносити «в терпеливості» (слово «терпеливість» у цій притчі є тільки в Луки: ми можемо припустити, що в його розумінні обіцяному плоду дійсно потрібен час для дозрівання).
І тут же – група жінок (8:1-8), яких інші Євангелісти не згадують до завершальних подій, коли вони опиняються біля підніжжя Хреста, потім допомагають у похованні і, нарешті, першими приходять до гробниці. Вони почули слово і були зцілені Христом (Лука має на увазі, що всі вони були зцілені, а не одна лише Марія Магдалина). І вони зробили нечуване: залишили своє цілком певне соціальне положення, сім’ю і дім, де в них була своя роль і свої обов’язки, і вирішили супроводжувати Ісуса і Його учнів, переходячи разом з ними з місця на місце, піклуючись про їх потреби і, більше того, витрачаючи на них власні гроші.
Палестинців I століття присутність жінок серед послідовників Ісуса шокувала точно так, як і сцена з жінкою, що розпустила волосся і цілувала ноги Ісуса. (Той факт, що Марія Магдалина згадана незабаром після цього епізоду, можливо, натякає на те, що вона могла бути тією безіменною жінкою, проте в нас немає достатніх доказів для такого висновку.) Можна лише уявити, як дивилися на цю компанію жінок і що про неї говорили. Але можна припустити і те, що сам Ісус вважав саме їх тими людьми, на чиї серця і на чиї життя подіяло Слово, людьми, які вже приносять плід, присвятивши своє життя, репутацію і майно цьому незвичайному руху до нового Царства.
Подивіться у вікно на перехожих людей. У який ґрунт падає зерно сьогодні? Як нам розпушити грубий ґрунт, прибрати каміння, вирвати бур’яни? Що ми можемо зробити, щоб сіяти слово з великим успіхом? Для різних місць і різних часів відповіді на ці питання будуть своїми. Але, мабуть, перша і найважливіша відповідь – наша власна. Наскільки зрілі ті плоди (і наскільки багато їх), які Слово вирощують у нашому власному житті. Якщо ми маємо вуха, то повинні навчитися чути.