Любити себе

Необхідно навчитися використовувати нові слова, якщо ви справді прагнете змінитися, якщо хочете заглибитися в особисту подорож всередину себе самого.

І не тільки навчитися дивитися на себе збоку, але й полюбити себе.

Наші неприємні риси ховаються вглибині, вказуючи на невідомі, але надзвичайно плідні шляхи для самопізнання, для продовження цієї мандрівки, яка має стати завершеною, гармонійною і сповненою сенсу.

Необхідно пізнати ніч, щоб по-справжньому оцінити день.

Необхідно відчувати спрагу, щоб зрозуміти важливість води.

Необхідно вміти перебувати на самоті, щоб зрозуміти цінність подружнього життя.

Необхідно прийняти неминучість смерти, щоб надати правильне значення життю.

Коли ми не приймаємо себе такими, якими ми є, коли ми не прагнемо побачити, що ж відбувається на іншій півкулі нашої особистости, на її темній стороні, то ми приречені на вічні судження, роздвоєння, розділення, заздрість, ревність і ненависть, оскільки завжди відчуватимемо вину.

Ми почуватимемось нещасливими.

Неспокійними.

Незадоволеними та розчарованими.

І нібито впевненими.

Ми будемо ідентифікуватися лише з якоюсь виокремленою частинкою самих себе, застрявши на одному місці, хоча повинні жити повнотою нашої ідентичности.

Ми потребуємо прощення.

Провина без прощення вимагає суду.

Коли щось всередині нас безнадійно нас звинувачує, то ми будемо без права на прощення звинувачувати інших.

Оскільки той, хто не пробачає себе, не пробачить інших.

Той, хто не приймає себе, не прийме інших.

Той, хто відчуває себе винним, звинувачуватиме інших.

Той, хто жорстокий по відношенню до себе, буде жорстоким по відношенню до інших.

Той, хто не вірить у себе, не повірить іншим.

Той, хто не поважає себе, не поважатиме інших.

Той, хто живе самообманом, обманюватиме інших.

Лише пробачаючи, ми можемо по-справжньому відкритися на дійсність.

Відкрити серце.

Дозволити говорити нашій душі.

Якщо ми не пробачаємо, то зупиняємося посеред шляху.

Але прощати не означає забути і зробити вигляд, що все гаразд.

Не плутайте прощення з самовиправданням.

Я пробачаю себе, щоб краще пізнати свої глибини.

Лише так я можу продовжувати йти шляхом особистого зросту.

А коли ми зростаємо, то робимо чергові кроки вперед, виходячи на новий, вищий, рівень. І більше ніяких старих помилок.

Помилки стають життєвим уроком.

Щоб дізнатися більше про себе.

І ми маємо знову і знову пробачати.

Щоб вийти на інші, вищі, рівні.

Щоб досягнути найвищого рівня.

У цьому й полягає таємниця життя.

Лише той, хто допускає можливість падіння, лише той, хто живе заради дійсности, життя та людства, не йдучи за нереальними, ілюзорними, холодними, твердими правилами і моделями, може зростати.

Необхідно використовувати не тільки розум, але й серце.

Часто серце випереджає розум.

Впасти і піднятися, щоб не повторювати минулі помилки, передбачає прийняття себе. Вміти пробачати себе після помилки, а не задовго до неї.

Встати і віднайти сили продовжувати шлях, ставши досвідченішими завдяки помилкам, означає бути справжніми носіями людяности.

Попередній запис

Звільнитися від неврозів

Наступний запис

Коли бракує самоповаги