Любов до ворогів

Основою християнського послання є любов до ворогів. Ісус казав: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк. 6:27-28).

Ісус сказав ці слова в Галілеї поблизу Тиверіадського озера. Упродовж століть єврейський народ гнобили могутні завойовники: спочатку вавілоняни, тоді перси, греки і накінець римляни. Без сумніву, євреї не могли терпіти цього гноблення. Принижені, вони шукали шляхів до звільнення, вдаючись часом до повстань та насильства. Для євреїв повстанці були «борцями за свободу», для римлян – «терористами».

Десь приблизно в ті роки, коли народився Ісус, Юда Єзекія очолив велике повстання в Галілеї, яке жорстоко придушили римляни. Єврейський історик І століття нашої ери Флавій пише, що римляни розіп’яли дві тисячі людей. Невдовзі після цієї розправи Ісус закликає галілеян любити їхніх ворогів! Молитись за тих, хто переслідує та зневажає! Можна уявити собі злість, яка спалахувала в їхніх серцях: «Ні! Я ненавиджу римлян! Я хочу всіх їх повбивати! Вони розіп’яли мого батька, брата, дядька…» У такому контексті заклик Ісуса любити ворогів може здатися чимось ідеалістичним, сентиментальним. Для галілеян ці слова могли звучати як провокація або як слова боягузтва з уст людини, що страхається боротися за свободу, страхається нових репресій. Галілеяни могли вбачати в Ісусі навіть агента римлян, який намагається згасити бажання євреїв бути вільними. Але Ісус не був ані провокатором, ані ідеалістом. Він закликав Своїх учнів до внутрішнього перетворення та звільнення, і якби вони послухалися, то це могло б змінити хід історії.

У Корані також підкреслюється важливість прощення ворогів: «Бог встановив дружбу між вами та тими, кого ви вважаєте ворогами. Він всемогутній та милосердний, Він той, хто прощає» (Коран; Сура 60, 7).

Нам треба прислухатись до цих слів Ісуса та Магомета, якщо ми хочемо розірвати ланцюг ненависті та насильства, що тягнеться від покоління до покоління, та перейти від хаосу до нового творіння. Слово «ворог» дуже сильне. Звичайно воно окреслює того, з ким іде війна. Воно також вживається для означення людей чи груп людей, які гноблять, перешкоджають свободі та розвитку інших. Це слово настільки радикальне, що ми можемо заперечувати: ворогів у нас нема. Однак тими ворогами, про яких говорять Ісус, Магомет та Далай-Лама, можуть бути близькі нам люди. Ті, хто обмежує нашу свободу, принижує гідність, перешкоджає нам жити, зростати, любити. Це ті, кого ми уникаємо, з ким не хочемо спілкуватися. Але ворог існує і всередині нас – наше несправжнє «я», яке перешкоджає нам стати самими собою.

Одна жінка сказала мені про свого чоловіка так: «Він задоволений, що я піклуюсь про будинок, дітей, готую їсти, перу, задовольняю його сексуально. Але він ніколи не вислуховує мене, не шанує як особу, його ніколи не цікавить моя думка. Коли я дивлюсь на нього, мені хочеться розірвати його на шматки. І я не знаю, що робити мені з усією цією ненавистю, що живе в мені». Чоловік став її ворогом, він руйнує, знецінює її. Антипатія може поступово перетворитись у незадоволення, злість, а тоді – у ненависть. Треба чувати, щоб не дати розростись паросткам наших антипатій. Слова Ісуса та інших духовних учителів стосуються усіх наших негативних почуттів, усіх проявів неприязні, якими б маленькими вони не були. Щоб стати справді вільними і працювати задля миру та єдності, ми повинні працювати над зціленням від стосунків, в яких ми були скривджені, зазнали страждання.

Безумовно, чоловік цієї жінки мусить змінитися, але чи й сама вона не потребує переміни? Чи не занадто довго корилась вона його примхам, чи не занадто пасивно прийняла роль служниці, щоб подобатись йому, щоб уникнути конфліктів? Ця жінка мусить відкрити свої страхи та свої слабкості – те, що дозволило її чоловікові так її використовувати. Обом їм потрібна допомога. Для цієї жінки простити – не означає змиритись і прийняти руйнівне домінуюче ставлення чоловіка, а означає стати собою, випростатись, утвердитись і тоді з любов’ю, а не зі злістю, допомогти чоловікові усвідомити свої нездорові схильності та змінитись. Любити ворога – це не суто духовна реальність, а щось глибоко людське.

Якщо ми хочемо творити світ, в якому не буде війни, світ справедливості, якщо хочемо стати людяними, то мусимо серйозно прислухатися до цього заклику любити наших ворогів. Це заклик до переміни, до визволення з-під влади наших ран та страхів, щоб будувати правдиві стосунки з тими, кого не любимо.

Чи можливо любити тих, до кого відчуваємо неприязнь, а то й ненависть? Як ми можемо любити наших ворогів? Чи не використають вони нас, якщо ми дозволимо собі бути слабкими та безборонними? Як можемо ми відкритись до тих, хто перешкоджає нам вільно жити? Перед лицем небезпеки ми інстинктивно захищаємось. Як можемо ми відкритись до людини, яка є для нас фізично чи психологічно небезпечна? Хіба ми не мусимо захищатись, коли стикаємось з кимось, хто свідомо чи несвідомо не дає нам жити, розцвітати?

Попередній запис

Ненависть до групи людей

Наступний запис

Усвідомити наші страхи, щоб простити