Любов до Господа

Тепер розглянемо другий висновок, який з’явився завдяки досвіду середнього віку. Єдине правдиве джерело значення життя полягає в любові до Бога і Його Сина Ісуса, любові до людства, і починати потрібно зі своїх сімей. Порівняно з цими фундаментальними істинами все інше є мізерним та неважливим. Безперечно, мусить бути набагато обґрунтованіша ціль існування на землі, ніж просто заробляння грошей та наживання маєтків!

Ширлі та я зрозуміли неважливість грошей із самого початку спільного життя. Після одруження в нас не було майже нічого, і на таку скруту ми були приречені років десять. Відсутність фінансових проблем пояснювалася відсутністю фінансів. У мене нарешті з’явилася можливість навчатися в університеті Південної Каліфорнії, і, на щастя, без оплати, що настільки би обтяжувала нас. Після закінчення я зразу влаштувався на роботу в цьому ж університеті на факультеті медицини і почав заробляти на життя. Потім я написав свою першу книжку, і врешті ми змогли купити меблі в будинок.

Я би збрехав, приховавши радість від придбання оселі, де було достатньо місця для всіх. У період середнього віку ми зрозуміли, яким тимчасовим та порожнім може бути матеріяльне, за неправильного сприйняття. Здавалося, Господь щодня наголошував на цьому для Ширлі та мене. Якось ми поринули в настільну гру, що привернула мою увагу. У дитинстві я дуже любив ігри, особливо «Монополію» від «Паркер Бразерз». Я дуже вправно в неї грав. Але це було в минулому, і я забув про це, аж поки шестилітня дочка не прийшла додому, захоплено розповідаючи про «нову гру – Монополію». Дитина просила Ширлі та мене приєднатися до гри, і ми погодилися.

Одного вечора, коли Раян пішов спати, ми розпочали, і дуже швидко я захопився грою. А чому б і ні? Майже від самого початку я почав багатіти. Незабаром я став власником низки шикарних готелів і почувався чудово. Члени сім’ї кривились, але мене все влаштовувало. У мене в кишені була банкнота в п’ятсот доларів, така ж сама на столі та навіть у взутті. Те, що я переживав, виглядало як прості й очевидні вияви жадоби.

Гра швидко обірвалася, коли Ширлі та Дана приземлилися на моїх готелях і намагалися довести до банкрутства. Раптово гра закінчилась. Я виграв. Сім’ї не дуже сподобалася така не зовсім чесна гра, тому всі вкладалися до сну злими та ображеними, а я мусив поскладати все на місце. Приблизно опівночі я сам сидів у вітальні, почувався якось дивно – безсилим та незадоволеним. Захоплення та бажання змагатися щезли. Я виграв. І що з того? Я почав сортувати виграні гроші та класти їх назад у коробку. Мої гарні п’ятисотові банкноти неохоче поверталися в «банк». Тоді я поскладав та повернув на місце свої такі жадані володіння… два найвідоміші готелі. Таке багатство щезало на очах.

Тоді Господь звернувся до мене. Ні, це не був голос, який можна почути, але він промовляв до мене думками, які крутилися в голові цього вечора:

«Джиме, будь уважним. Я тебе чогось навчу. Це не просто звичайна гра в «Монополію». Вона дуже подібна до гри як складової життя. Ти працюєш в поті чола, щоб одержати багатства.., щоб будувати та розвиватися.., щоб відкрити банківські рахунки, купити будинок, відкладати на пенсію та інше. Все своє життя ти накопичував… для впевнености в майбутньому. І одного дня всьому цьому кінець. Ти турбуєшся про справи на роботі, коли раптово відчуваєш біль у грудях, який віднімає ліву руку. «Невже це…?» – запитуєш себе ти. Або під час ранкового душу випадково наштовхуєшся на випуклість на тілі. «Я ніколи не зауважував там горбика. Може, перевірити ще раз». Або їдеш на машині і перелаштовуєшся на іншу смугу, не дивлячись у тилове дзеркало. Один необережний рух – і все закінчено. Гру закінчено, і все повертається на свої місця. Правило передбачає: ти нічого не можеш забрати з собою. Навіть монети в десять центів. До могили нічого не візьмеш. Ми з’являємося на світ із затиснутими кулаками, а помираємо з відкритими долонями. Так чинить із нами життя. Кожен повинен відповісти на запитання, поставлене дурному багачеві: «І кому позостанеться те, що ти був наготовив?…» (Лк. 12:20).»

З часів античности чоловіки відчайдушно намагалися перемогти в грі та досягнути своєрідного земного безсмертя. Єгиптяни збудували піраміди та наповнили їх всілякими цінними речами, сподіваючись забрати з собою в інший світ. Перепрошую, Фараоне! Грабіжники гробниць скористалися з цієї помилки за декілька століть. Ще за тисячу років іспанці полювали за «фонтаном молодости», щоб повернути час. Гарна ідея.

Пошуки тривають і сьогодні. Ось деякі з сучасних способів, завдяки яким чоловіки шукають безсмертя:

  1. Через мистецтво. Рембрандта, Пікассо, Моцарта, Баха, Бетховена та американського архітектора Френка Ллойда Райта пам’ятають після смерти.
  2. Через філантропію. Карнегі, Рокфеллер та Гантінгтон увічнили себе в культурі, будуючи бібліотеки, концертні зали та лікарні.
  3. Через бізнес. Форд, Крап, Джеті та брати Ворнер досягнули безсмертности своїх імен… хоч би так.
  4. Через дітей. Генрі VIII так накопичував статки, що родовід та спадок пережили його.
  5. Через літературу. Століттями пам’ятатимемо Платона, Шекспіра, Достоєвського та Стейнбека.
  6. Через політику та історію. Вашингтон, Лінкольн, Черчілль та Рузвельт забезпечили собі місце в історії.
  7. Через завоювання. Олександр Великий, Юлій Цезар, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Мао Цзедун є відомими особистостями.
  8. Через науку. Галілей, Ньютон, Ейнштейн, Едісон та Губл відзначилися так само.
  9. Через креоніку. Останнім часом люди заморожують своє тіло, сподіваючись на оживлення за рахунок медичних технологій. Ну що ж, успіху!

Є інші підходи до того, що нависає над людством… наближення смерти. Однак всі вони мають суттєвий недолік: передбачають лише збереження пам’яті про людину, а не допомагають уникнути нещадного кінця. Рано чи пізно навіть ті, що досягнуть безсмертности в культурі, помруть, як усі ми. Ось що Джон Браун написав у баладі, присвяченій громадянській війні: «Його тіло лежить зіпсованим у могилі».

Правдиве вічне життя можливе лише завдяки існуванню одного джерела. Це є безкоштовний дар тим, хто вірять у Господа Ісуса Христа, приймають Його відкуплення за гріхи. Лише через ці Ворота ми можемо втекти від жала смерти та перемогти її.

«Досить правдоподібно, – може зауважити хтось критично, – але я не збираюся накопичувати багатство для себе. Хочу передати його своїм дітям та майбутнім поколінням. Я хочу, щоб їм було легше, ніж мені.., щоб у них був стартовий капітал».

Ширлі та я багато думали та розмовляли про це, ми також думали про наших дітей. Навіть якби ми могли залишити їм великий спадок, чи було би це розумно? Думаю, ні. Потрібно мати міцну руку, щоб втримати повний келих, а гроші зруйнували життя багатьох людей.

У соціологічному дослідженні під назвою «Багаті діти» ми читаємо про різні випадки з життя особистостей, які успадкували великі маєтки. Результати були однаковими: багатство, передане другому чи третьому поколінню, спустошує життя. Тоді борються, щоб заволодіти ним. Втрачають стимул до праці. Живуть розпусним життям. Ганебно витрачають гроші. Дехто навіть вдається до самогубства. Слова апостола Павла про те, що любов до грошей є корінням усього зла, є правдивими.

Чи хочемо ми заподіяти таке «зло» нашим дорогим дітям? Безперечно, ні. Звичайно, добре допомогти наступному поколінню піднятися на ноги чи купити перший будинок. Але якщо метою є нагромадження багатства для тих, хто не заробляє, то ми наражаємо дітей на великий ризик спокус сатани. Аналогічно ми не повинні вилазити зі шкіри, щоб дати дітям те, чого самі не мали в дитинстві, бо просто не зможемо це зробити.

Можливо, саме тому після досягнення періоду середнього віку я дещо зрозумів. Діти (та інші близькі люди) є єдиним, що зможу забрати з собою на небо. Отже, залишив свою роботу на факультеті медицини в 1977 році і відкинув майже всі запрошення на публічні виступи. Я зрозумів: діти є тимчасовими мешканцями в мене вдома… вони швидко виростуть та житимуть окремо. Батьківство – недовгий період, і потрібно приділяти цьому увагу вже або не повертатися до цього ніколи. Тому я переглянув свої професійні обов’язки та сконцентрувався на сім’ї. Цей час був найкращим періодом: я прийняв декілька невдалих рішень у своєму житті та декілька досить добрих. Діти швидко залишили дім, і я дякував Господу, що не змарнував час, занурюючись в їхні справи.

Попередній запис

Зміна ролей

Наступний запис

Лист Раянові