Один чоловік казав мені: «Я люблю Христа як людину, Він мені близький і дорогий, я читаю Євангелія, але не можу зрозуміти більшого: ну, як можна любити чи навіть просто поважати людину, якщо ти вважаєш нісенітницею найсокровенніше, що Він говорив людям?!» А тимчасом Він ніколи не говорив про Себе, що Він такий самий, як інші вчителі, як інші філософи чи пророки. Ви знаєте, що є декілька великих людей, імена яких дорогі і святі для мільйонів людей на землі. Зараз прокидається мусульманський світ, щоправда, у хворобливих формах, але прокидається. Це люди, для яких дорогі вчення і ім’я Магомета. Але що казав Магомет, який повів за собою тисячі арабів з глибини пустелі? Він казав, що я і моє життя перед Божою вічністю схожі на дзижчання крила комара. Тимчасом Христос каже: «Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:30).
Найбільший з грецьких мудреців Платон казав, що осягнути Отця Сущого важко, бо він осягав Його лише через інтелект і інтуїцію. Христос каже: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9).
Пророки Старого Заповіту, пророки Ізраїля закликають: «Слухайте Закон Божий – він відкриває вам істину. Дослухайтеся до цих слів». Христос каже: «Ось закон Божий, а Я вам кажу…» і додає щось (див. Мт. 5:22). Інакше кажучи, Він ставить себе на рівень Божого слова, на рівень Писання і навіть вище. Таким чином, серед усіх учителів людства, древніх і нових, Він єдиний з такими домаганнями. Він єдиний каже про Себе, що через Нього відкривається людям Божество.
Ні Будда, ім’я якого священне для багатьох буддистів, ні Конфуцій, ні наступні вчителі ніколи не казали, що вони – істина. Ні соціяльні мислителі пізнішого часу, які шукали звільнення людини за допомогою переміни зовнішньої структури суспільства, ніколи не казали, що вони є істина. Вони завжди вказували на «світле майбутнє» попереду, як на певний ідеал, куди вони також ідуть разом з іншими.
Отож, якщо ми дослухатимемося до єдиного достовірного документа, який ми маємо, до документа, який називається Євангеліє, то ми зрозуміємо, що, зупиняючись перед Христом, ми можемо або вірити цьому свідченню, або повністю відійти від нього, вчинити так, як вчинив Лев Толстой, який не вірив, не розумів, не любив. Горький якось написав, що про Конфуція і Будду Толстой завжди говорив з любов’ю, а про Христа – холодно, це зауважив навіть Горький…
Толстой був великий чоловік, великий правдолюбець, і я думаю, що його, якщо хочете, послали християнській свідомості, щоб розбудити дух, який у нас застиг. А проте правда в тім, що він не відчув Христа і вирішив просто виокремити з Євангелія ті максими і афоризми життєвої і релігійної мудрости, які йому підходили. Що з цього вийшло? Якщо хто-небудь з вас розгортав «Євангеліє» Толстого, то міг побачити, яка це тьмяна книжка, яка сіра і чорно-біла, бо в ній немає найосновнішого. Скажу навіть більше! Деякі спеціялісти навмисно досліджували Євангеліє і виявили, що там майже немає моральних чи доктринальних висловів, що їх не можна не знайти в якихось інших великих, видатних на той час книгах людства – у мудреця Сенеки, у того ж Будди чи Сократа.
Отже, аж ніяк не доктрина для нас у християнстві є найціннішою. Що залишив нам Магомет? Він залишив віру в єдиного Бога і Коран. Що залишив Будда? Заклик до звільнення від світу, практику зосереджености і просвітлення, і ще – свій чин. Що залишили Платон, Паскаль, Маркс? Залишили книги, доктрини, вчення. Що залишив Христос? Він залишив не Своє діло, не Свою книгу, не доктрини, не вчення – Він передовсім залишив нам самого Себе. Прощаючись з учнями Він мовив: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:20). Ви розумієте? «Я з вами».
Сенс і суть християнства полягає в тому, що кожен з нас може внутрішньо вийти на шлях спілкування з Ним, з самим Христом, існує реально, живе. Він живий не в ідеях, спадщині і ділі, а Він реально живий для кожного з нас. Це можливе в найрізноманітніших моментах життя: у молитві, у читанні, просто в зосереджених роздумах. І будь-який християнин, що пройшов навіть невеличкий відтинок по цьому шляху, знає, що Христос для нього не був колись, а є зараз. У цьому весь секрет. У цьому таємна сила християнства. Зовсім не в його вчителях, не в його організаціях, не в його спадщині. У цьому, можливо, воно не відрізняється від інших і позначене печаттю слабкости і історичних гріхів – як усе, що робить чи створює людина. Християнство – це по-перше і по-друге, і по-третє – Христос, без якого ніщо не існує в Церкві.