Наприкінці цієї книги я, безсумнівно, дещо зрозумів.
Дорогі читачі, ані секунди не витрачайте на ненависть.
Адже любов – це єдине, що має значення.
Любов не буває зайвою.
Любов може не вирішити всіх наших проблем, але вона веде нас життєвим шляхом.
Звичайно, любов до дітей неможливо нав’язати, але можна відмовитися від лицемірства та принаймні не залишати дітей на самоті.
Але все це можливе лише за однієї умови – необхідно переосмислити своє минуле, з його переживаннями та почуттями.
Я сподіваюся, що читання цієї невеличкої книжки допоможе майбутнім батькам зрозуміти, чому так часто їм бракує відповідей, чому вони опинилися посеред емоційних конфліктів, придушені тишею та забуттям минулого, і яку ціну вони повинні заплатити, разом із дітьми, якщо приймуть правила чисто формального виховання.
Саме майбутні батьки повинні змінити систему виховання дітей та поведінки щодо них. Необхідно нарешті прояснити, що насильство над дітьми завдає непоправної шкоди особистості до кінця її життя, а відкрита розмова про нерозуміння та безвідповідальність батьків дозволяє знищити мур невігластва та кругової поруки, якими так часто прикривають зло, адресоване дітям, нашим дітям.
Діти повинні рости в родині та суспільстві, які поважатимуть їхнє право на впевненість, любов та захист.
Діти не можуть бути цапами-відбувайлами неврозів та розчарувань своїх батьків.
Говорити з любов’ю
Говорити з любов’ю, а не говорити про любов.
Слова самі по собі не потрібні. Любов треба практикувати, вона має бути стилем нашого життя, наповнювати кожен наш найпростіший жест, кожен наш рух чи поведінку.
Лише так, завдяки свідченню (колись казали: завдяки прикладу) наші діти зможуть навчитися необхідному, відчуватимуть повагу та гідність, а нас вважатимуть авторитетними батьками.
А з другого боку, чом би й ні?
У нас є природний обов’язок щодо них.
Зазвичай, ми на 25-30 років старші за своїх дітей, то чому ми не повинні поділитися з ними власним досвідом, набутим за цей період часу?
Навіть тварини передають свої знання дітям, перш ніж покинути їх. А от люди – зовсім інша справа. Як ми вже побачили, дуже часто батьки передають дітям лише свої тривоги, егоїзм і навіть збочення. Подумайте про розлучення. Багато хто після розлучення продовжує використовувати дітей як інструмент відплати та помсти.
Батьки можуть перестати бути подружжям, але вони ніколи не перестануть бути батьками. Батьками вони будуть завжди.
Батьками і дітьми ми залишаємося назавжди.
КІНЕЦЬ