«І приходять вони в Єрихон. А коли з Єрихону виходив Він разом із Своїми учнями й з безліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартимей, син Тимеїв. І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною! І сварились на нього багато-хто, щоб мовчав, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! І спинився Ісус та й сказав: Покличте його! І кличуть сліпого та й кажуть йому: Будь бадьорий, устань, Він кличе тебе. А той скинув плаща свого, і скочив із місця, і прибіг до Ісуса. А Ісус відповів і сказав йому: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? Сліпий же Йому відказав: Учителю, нехай я прозрю! Ісус же до нього промовив: Іди, твоя віра спасла тебе! І той зараз прозрів, і пішов за Ісусом дорогою.»
Кілька тижнів довелося умовляти, поки вони явилися до мене. Син, що давно виріс, хотів влаштувати хвору, депресивну матір у будинок престарілих, де б за нею як слід доглядали. Поки вона залишалася з ним, молодий чоловік не міг нормально працювати, не мав особистого життя – усе поглинали її постійні вимоги допомоги, турботи. Ми розглянули декілька можливостей: маленькі заклади і великі, будинки престарілих і пансіони для самостійного проживання. Будь-який варіант був би виходом, але мати в будь-якому знаходила непоправні недоліки. Ніщо її не влаштовувало і після години вимотуючої бесіди вона з тріумфом обернулася до сина: «От бачиш! І він нам нічим не допоміг!»
Насправді вона просто не хотіла, щоб їй допомогли. Вона хотіла зберігати свою позицію жертви, чинити моральний тиск на сина і на всякого, хто опиниться в зоні її впливу – нехай усі жаліють її.
Саме тому Ісус запитує Вартимея: чого ти хочеш? Чи хочеш припинити жебракувати? Чи хочеш абсолютно змінити своє життя, працювати, щоб прогодуватися, а не сидіти на узбіччі, намагаючись розжалобити перехожих? Це питання вимагає чесної відповіді, і Вартимей готовий відповідати: так, він жадає нового життя, він хоче набути зору, але не лише – хоче йти за Ісусом. Уявіть собі, що це означає: прозріти після багатьох років сліпоти і перше, що стало перед очами, – Ісус на шляху в Єрусалим.
Марко з усією наочністю представляє нам Вартимея як приклад для наслідування. На відміну від учнів, які досі не зрозуміли, до чого справа хилиться, Вартимей із самого початку – людина віри, відважний, істинний учень. Він знає, хто такий Ісус («Син Давидів»), він вірить, що Ісус зможе допомогти йому («твоя віра спасла тебе»), він тут же залишає жебрацтво (верхній одяг, плащ, був розстелений на землі, щоб до нього кидали монети – в Єрихоні не та погода, щоб укутуватися серед біла дня) і йде за Ісусом «дорогою» (а «дорогою» ранні християни називали те, що ми тепер іменуємо християнством).
Який урок учням! Коли Ісус поставив те ж саме питання учням: «Що ви хочете, щоб Я зробив вам?» вони просили тільки про славу, владу, авторитет. Подібно до зцілення сліпого в розділі 8, зцілення Вартимея підтверджує готовність Ісуса знову і знову розплющувати очі Своїм послідовникам, і цього разу вони повинні побачити в Ньому вже не лише Месію, але того, хто віддає Своє життя заради спасіння всіх.
«Твоя віра спасла тебе!», – каже Ісус, і «спасіння» має на увазі тут фізичне зцілення (пор. 5:34), проте перші християни вкладали в це слово глибший сенс: ні Ісус, ні автори Євангелій не провели жорсткого розмежування між різними аспектами спасіння. «Фізичні» за нашими поняттями захворювання і духовна погибель розглядалися як різні сторони однієї і тієї ж проблеми, і Бог дарував людям позбавлення і від того, і від другого. І вже далеко не вперше ми переконуємося, що ключ до спасіння – віра. От чому будь-яка людина, навіть знехтувана «добрим суспільством», може врятуватися. Віра відкрита для всіх, і часто з особливою ясністю і яскравістю її набувають самі «непідходящі» люди. Істотний елемент віри – зрозуміти, хто такий Ісус, довіритися Його рятівній владі.
Над такими епізодами варто розміркувати детально і терпляче. Не поспішайте, спробуйте уявити собі, що і ви того дня стоїте серед натовпу на околиці Єрихону. Жарко, спекотливо і запорошено (як завжди в тих місцях). Ви схвильовані: ви йдете разом з Ісусом в Єрусалим. А тут хтось окликає Його з узбіччя, от досада! Це навіть небезпечно – якщо всі підряд почнуть називати Учителя «сином Давидовим», влада зверне на цю увагу. Прислухайтеся до своїх почуттів. Спробуйте згадати, коли ви відчували щось подібне. Подивіться, як Ісус (Його чомусь ніколи не дратує те, що дратує учнів, узяти хоч би наведений трохи вище епізод з дітьми) обертається і заговорює із сліпим. Що ви відчуваєте зараз? Чи готові прийняти цього жебрака у свою компанію? А тепер, коли Ісус привітно і ласкаво заговорює з ним? Чи напрошується питання: а коли Він так звертався до мене? Що ви відчуваєте, продовжуючи шлях у гору, до Єрусалиму?
Змініть позицію, ототожніть себе з Вартимеєм. Кожному з нас щось заважає стати такою людиною, якою Бог створив нас і хоче нас бачити. Далеко не завжди перешкода – фізична недуга. Сядьте на узбіччі, прислухайтеся до гулу натовпу. Перевірте власні почуття в ту мить, коли ви розумієте: це йде Ісус. Зверніться до Нього, а коли Він відповість, залиште все і біжіть до Нього. Він запитає, чого ви хочете від Нього – просіть, сміливіше! Не озирайтеся на своє звичне, егоїстичне життя зі свідомістю «жертви». Просіть спасіння, просіть свободи. А коли отримаєте – будьте готові слідувати за Ісусом туди, куди Він йде.
І найважче. Чи дістане відваги прожити увесь цей епізод – за Ісуса?