«Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, під дверима. Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться! Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!
Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане! Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати. Тож пильнуйте, не знаєте бо, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком. Щоб вас не застав, що спите, коли вернеться він несподівано. А що вам Я кажу, те всім Я кажу: Пильнуйте!»
У сучасних європейських будинках вахтера немає. Власники самі замикають двері і ставлять сигналізацію від злодіїв. Але у великих містах за останні декілька років з’явилися нововведення – люди переселяються в апартаменти з цілодобовим чергуванням на вході. Я, наприклад, живу у внутрішньому дворі, а по периметру є огорожа з хвірткою і постійна охорона, щоб стежити, хто входить у будинок і хто з нього виходить. Так було у великих будинках за часів Ісуса.
Головна вимога до вахтера – не спати. На учнів, на Єрусалим, на весь світ насуваються тяжкі часи, і тому Ісус закликає Своїх послідовників: не спіть!
Перший рівень сенсу все той же: як і на всьому протязі розділу, йдеться про неминуче руйнування Храму. Ісус точно вказує Своїм послідовникам знаки, що застерігають про швидке настання кінця – кінця Храму, кінця національного життя євреїв, що склалося. (Після 70 року євреї намагалися організувати своє національне життя навколо Закону, а не Храму, але і Закон зберіг ретельно розписані правила жертвопринесень у Храмі, як нагадування про минуле.)
На відміну від фігового дерева двома розділами раніше, яке було покаране за те, що виростило тільки листя, але не плоди, тепер Ісус використовує образ зазеленілого дерева, передвістя скорого настання літа – Його слухачі повинні помічати подібні прикмети. Потрібно не спати і чекати серйозних подій, вторгнення язичників і захоплення святого міста і Храму. Це буде знаком кінця. Страшні слова, що завершували притчу про злих виноградарів, у розділі 12 звучать з подвоєною силою: власник винограднику відбере його і віддасть іншим (12:9). «Інші» у розділі 12 – це чужоземці, язичники, ворожі армії, що зневажають святиню. Коли це станеться, кінець наблизиться впритул.
Ісус абсолютно упевнений у тому, що події ці стануться на очах того ж покоління. Це навіть логічно: Він – останній з пророків, син, відправлений батьком у виноградник з останнім застереженням, і за ним більше посилати нікого. Слова про те, що фінальну катастрофу побачить ще нинішнє покоління, не вимагають особливої інтуїції, достатньо зробити безпосередній висновок зі своєї вже усвідомленої місії. Покоління, що відкинуло Його Звістку, – а Він вже бачив, що Звістка знехтувана, – стане поколінням фінальної катастрофи. І до цього застереження Ісус додає один з найурочистіших Своїх виразів: Його слова встоять, навіть якщо зникне все інше.
Ісус не вказує точного дня і години. «Син» не знає того, що відоме лише Отцю. Чудові слова: вони мають на увазі, що, як правило, Отець і Син діють спільно. Марко украй рідко зображує Ісуса в такому ракурсі (для Євангелія від Івана це звичайно), і при цьому Отець чітко відділяється від Сина: Ісус знає багато що, а цього не знає. Відповідно до уявлення більшості євреїв про владу Бога над історією, ці слова припускають також, що Бог визначив відповідний час для усіх вказаних подій, проте на відміну від більшості «апокаліптичних» творів, древніх або сучасних, які і в минулому, і тепер намагаються вгадати точні терміни подій і перетворити Писання на гороскоп, цей текст залишає всю повноту знання Богові.
А тому наказ учням – не «сісти за книги і вичислити пророчий розклад» – що було б, звичайно, цікавіше – а «чувайте й моліться». Маленька община першого покоління не могла дозволити собі асимілюватися з єврейським або язичницьким світом, було потрібне постійне нагадування про те, що великі події продовжують здійснюватися, що настають страшні часи. У Посланнях Павла проступає той же настрій – наближення неминучої кризи.
Але що це означає для нас, адже події 70 року перетворилися на дуже віддалену трагедію? Передусім постараємося відчути дух тієї історичної епохи, коли здійснювався великий перелом. Християни повинні визнати, що без проникнення в I століття ми не осягнемо і свій час, не зрозуміємо навіть, ким, якими людьми ми покликані бути.
Але важливо також повторювати цей заклик – не спати, залишатися насторожі. Згідно з іншими текстами Нового Заповіту, вирок, що спіткав Храм, – лише елемент суду над всім світом. І коли настане час загального суду, не буде знамень (і не варто обчислювати і розраховувати), не прозвучить заздалегідь попередження. Лише одна, вічна заповідь народу Божому, дана через Месію: зберігати вірність Йому, не йти на компроміс з поняттями і модами віку цього, не спати і, кажучи словами Павла, чекати світанку – чекати сонячного променя, перед яким померкнуть свічки віки цього.