«А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити? І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним. І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху? І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас. І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати. А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма. І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене… Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я? А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною… Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!… Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!»
На сороковий день народження мої студенти влаштували для мене вечірку. Поки я був присутній на службі в університетській церкві, вони акуратно прибрали в моєму кабінеті папери, прикрасили усю кімнату від підлоги до стелі і посередині розклали прекрасне частування, з вином і тортами. Я ні про що не здогадувався, поки не переступив поріг. Чудовий, пам’ятний вечір.
Глибокий інстинкт – вважаю, дарований Богом, – спонукає нас відзначати значні події особливою їжею. Спільна трапеза, особливо святкова, об’єднує сім’ю чи групу друзів, товаришів, колег. Ця їжа краще за слова свідчить про те, хто ми є, як ставимося один до одного, про наші спільні радощі і надії. Ця їжа насичує не лише тіло, фізичне насичення не так вже і важливе – ця їжа щось повідомляє, щось здійснює з нами, змінює нас так, що після спільної трапези в нашу сутність входить і це: «Люди, що сиділи разом за тим столом».
Так влаштовані всі великі єврейські свята, причому більшість з них пов’язана із спогадом про те, як Бог вивів Ізраїль з єгипетського рабства. Головне з цих свят – Пасха, коли не лише згадується переказ про Боже позбавлення, але люди із зручністю влаштовуються за столом – лягають, а не сідають, бо в античному світі вільні люди лежали за столом. Святкування Пасхи було і залишається глибоко релігійним ритуалом, але також і політичним актом у світі, де євреї століттями зазнавали гонінь. Голосно і виразно ті, хто святкує Пасху, заявляють світу: «Всупереч усьому ми залишаємося вільним народом Божим». Так зберігається вірність, так зберігається віра, надія, любов.
Прийміть це за основу, а тепер – з’явіться в Єрусалим з групкою нічого непідозрюючих учнів. Ісус приводить їх до одного зі Своїх послідовників – ми не знаємо Його імені, воно збереглося в таємниці, і місце Його проживання в місті не вказане. Ісус знає, що кінець близький, але Він твердо вирішив провести пасхальну трапезу з миром. Ця трапеза скаже Його послідовникам те, що найважливіше сказати, і оскільки обряд поновлюватиметься, запам’ятаються і Його слова. Трапеза здійснюватиметься знову і знову – преображати Його послідовників, преображати їх на народ, для якого Його смерть стала суттю їх життя, у людей, які зрозуміють, що цією смертю Царство Боже настає на землі, як і на небі. Така от несподівана вечірка для друзів, хоча і дуже сумна.
Тільки двоє «чергових» знають, що потрібно підготуватися до традиційної єврейської Пасхи. Один Ісус знає, наскільки незвичайною стане ця Пасха – подібно до Мойсея, і більший за Мойсея, Він піде попереду Дванадцяти, на чолі Ізраїлю, на чолі всього світу і з’явиться перед жорстокішим тираном, ніж фараон, зіткнеться з жахом, страшнішим за перехід через море, і виведе світ до свободи. Ця особлива пасхальна трапеза повинна пояснити, краще за всякі слова, сенс Його дій і страждань, через які належить пройти наступного дня, і не лише пояснити – з того дня і понині Ісусові послідовники стають учасниками Його останньої трапези, черпають з неї сили і саме життя. Щоб осмислити це, щоб насититися сенсом того, що сталося на Голгофі, почати потрібно з Таємної вечері.
Вже немало часу Ісус намагається сказати учням про Свою швидку смерть, але вони виявилися, м’яко кажучи, несприйнятливими. Він пропонував їм різні пояснення і тлумачення, як з погляду біблійних пророцтв (Син Людський, Слуга), так і з погляду політики (перевертаються світські уявлення про владу), і з богословської позиції (віддати Своє життя як викуп за багатьох). Усе це символічно з’єднується в Таємній вечері, але сенс трапези набагато глибший за теоретичні викладення.
Всупереч нашому раціональному світу це значення не можна втілити в слова. Його можна передати тільки дією, дією такою потужною, що служителі Церкви намагаються якось стримати її, поставити під контроль, сховати в оболонку з безлічі слів, неначе посадити тигра в клітку. Але сам акт – узяв хліб, благословив, переломив і роздав, узяв чашу, благословив, передав учням – неможливо вмістити в клітку.
Звичайно, і слова потрібні, інакше ритуальний акт звиродніє в магію, що не має нічого спільного з Ісусом, історичним моментом Його смерті. Слова, вимовлені Ісусом у той час, мають ключове значення. Видно, Ісус повинен був повторити Своїм учням історію Виходу, оскільки Він очолював застілля, але цього разу замість формули, що сполучає вино і хліб з Виходом і сподівання на прийдешнє остаточне звільнення Ізраїлю, Він вимовляє нові слова, що сполучають цей акт безпосередньо зі Своєю швидкою смертю і настанням Царства Божого, що ініціюється цією смертю. Ця їжа з її пасхальними алюзіями для Ісуса – засіб допомогти учням не лише осмислити Його смерть, але і дозволити їй дарувати свободу для них самих і всього світу. Настає кульмінація всіх месіанських діянь (серед яких чималу роль грали свята) і усього вчення Ісуса про Царство. Смерть Ісуса, побачена і усвідомлена у світлі цієї трапези, дозволяє осмислити і все інше. Так настане Царство.
І тим трагічно звучать того вечора слова про того, хто зрадить Його. Ці таємничі слова досягли своєї таємної мети: Він говорить, що знадобиться зрада, щоб Ісус був виданий у руки правителів. Пам’ятаючи Писання (не в останню чергу тексти псалмів, де говориться про зраду з боку близького друга), Ісус знає, що так має статися, але тужить про муку, яка спіткає зрадника.
Оскільки ця трапеза мала (і досі має) ключове значення, не варто дивуватися з того, що її символічний сенс і навіть послідовність дій стала предметом запеклих суперечок і призводила навіть до розподілу усередині Церкви. Скорбота щільною завісою висить над Таємною вечерею, скорбота закутує кожне наше повторення цієї трапези в розділеній Церкві. Але сама по собі Вечеря, урочисто ми її звершуємо чи скромно, шепочемо заповітні слова чи співаємо, височіє над спорами і помилками Ісусових послідовників – тепер, як і тоді. Ісус хотів, щоб трапеза стала головним засобом залучити усіх до Його смерті, що несла Царство, дати кожному увірувати, наблизитися до Його смерті, співпережити. Кожне покоління християн, кожна традиція і кожна група усередині християнства знаходить свої способи виконати Його бажання.