Мар – Мас

Мара (гірка, сумна, скорботна): Ім’я, що його засвоїла собі Ноомі в її скорботі, вернувшись із чужини на батьківщину. У своїм жаліснім оклику вона вимагала, щоб її співземляки у Вифлеємі кликали її Марою (Рути 1:20,21).

Мареша (верхів’я пагорбка, головне місто, місто володіння, місто спадщини; за іншим джерелом – посідання, володіння):

  1. Хевронів батько (1 Хронік 2:42).
  2. Унук Шели (1 Хронік 4:21).
  3. Укріплене оборонними спорудами місто в Юдеї (Ісуса Навина 15:44; 2 Хронік 11:8; 14:9-12).

Марія

Маріям (Маріям – це грецька форма гебрейського імени “Міріям”. Див. “Марія”): Маріям була найстаршою в родині, дочка побожних батьків Амрама й Йохеведи з племени Левія; сестра Аарона й Мойсея (4 Мойс. 26:59). Як молода дівчина, наглядала за своїм братом-немовлям, як він лежав у папірусовому кошику в очереті на березі річки Нілу, і запропонувала дочці фараона свою маму за няньку (2 Мойс. 2:4 і наст.; Михея 6:4). Після переходу Червоного моря, жінки під її керівництвом прославили Бога за перемогу співом пророцької пісні, яку вона уклала (2 Мойс. 15:20 і наст.). З своїм братом Аароном виступала проти Мойсея за те, що він взяв собі за жінку чужинку (кушитянку, чорну етіоплянку). За це Бог покарав її проказою, яка за молитвою Мойсея невдовзі зникла (4 Мойс. 12:1,2). Померла наприкінці мандрівки пустинею в Кадеші й там була похована (4 Мойс. 20:1).

Маріям була пророчицею. У Старому Заповіті згадуються імена трьох жінок-пророчиць: Маріям, Девора (Суддів 4:4) і Хулда (2 Царів 22:14).

Марко (в’ялий, сухий, змарнілий, немічний, млявий, сухий; інші пов’язують це ім’я з латинською назвою місяця березня “март” і відтворюють цю назву як того, хто народився в березні; існує ще думка, що це ім’я споріднене з стародавнім арійським коренем -мар-, що відповідає українському кореневі “бив”, розбитий, молоток тощо): Марко, названий ще Іван (Марко – це латинське ім’я, а Іван – це гебрейське), син Марії, приятельки апостола Петра (Дії Ап. 12:12), походив із Єрусалиму, де в їхньому домі відбувалися молитовні зібрання перших християн. Туди також прибув апостол Петро по звільненні з в’язниці. Апостол Петро був його духовним батьком (1 Петра 5:13), а Варнава, співробітник апостола Павла, був його племінником (небожем). На предложення Варнави, Павло взяв Марка в його першу місійну подорож (Дії Ап. 12:25; 13:5), але в Пергії, Памфлія, Марко відлучився від них із невідомих причин і вернувся додому в Єрусалимі (Дії Ап. 13:13). З цієї причини Павло відмовився взяти Марка в свою другу місійну подорож, однак згодом Марко знову співпрацював із Павлом (Колосян 4:10,11; Филимона 1:24; 2 Тимофія 4:11).

Марко також був співробітником апостола Петра. За свідченням єпископа Палія, Марко був перекладачем апостола Петра й усе те, що він запам’ятав із проповідей і слів Петра, точно записав в своїй Євангелії від Марка.

По смерті апостолів Петра й Павла, Марко виїхав до Єгипту, заснував в Олександрії церкву й там загинув, як мученик. У своїй Євангелії він представив нам Господа Ісуса Христа, як могутнього Працівника, як невтомного Слугу.

Марсена (достойний, гідний, вартий): Один із 7 перських князів – найближчих достойників і дорадників царя Ахашвероша (Артаксеркса), – що займали найвищі державні становища в імперії після монарха (Естери 1:14).

Марта (дама, вельможа, пані, володарка, господиня, доморядниця): Походила з Віфанії, Юдея, сестра Марії й Лазаря, правдоподібно, була старшою віком від Марії. Їхній привітливий дім знаходився при дорозі, що провадила до Єрусалиму, його двері ніколи не замикалися, а всередині стіл був усе готовий для випадкових подорожних. Ісус Христос добре знав цей дім. Марта була своєрідним типом східньої гостинности, турботлива й темпераментна. Вона втратила рівновагу, коли Ісус Христос прийшов до них, а Марія сіла собі в Його ногах і не помагала їй справити відповідну гостину. Жінки, звичайно, люблять і шанують Марту за її практичне ставлення до потреб дня.

Натурально, це добре плянувати наперед і дбати також про їжу. Однак при першій зустрічі Марти з Христом її дух був надто обтяжений великою послугою, турботою й журбою про проминаючі справи (Лк. 10:38-42) і в її серці не було місця для духовних справ. Марті передусім залежало якнайкраще вгостити Божественного Учителя. Перебування Христа в їхньому домі – це була нагода не тільки вгостити Його, але щось одержати від Нього. Видко Марта правильно зрозуміла повчальний докір Господа Ісуса Христа, бо при наступних зустрічах із Ним (Ів. 11:1-44; 12:1-11) вона докорінно змінилася й свою палку активність підпорядкувала повному довір’ю й неподільній увазі до слів свого Спасителя й Господа, знаючи, що Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити багатьом.

За переданням, Марта була вдовою по Симоні Прокаженім; знову інша традиція твердить, що Симон Прокажений, якого уздоровив Ісус Христос, був батьком Марти, Марії й Лазаря (Мт. 26:6-13).

Масай (Господня праця, Господнє діло): Син Адіїла, священик, жив у Єрусалимі після повороту з вавилонської неволі (1 Хронік 9:12).

Масса (тягар, проба, випробовування, спокуса):

  1. Син Ізмаїла (1 Мойс. 25:14; 1 Хронік 1:30).
  2. Місцевість в Арабській пустині, де спрагнені ізраїльтяни нарікали, що не мають води, і Мойсей, за Божим словом, вдарив палицею об скелю Хорив і випровадив із нею воду (2 Мойс. 17:7; 5 Мойс. 6:16; 9:22; 33:8).
Попередній запис

Марія

Наступний запис

Мат – Маш