«І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку. А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його.
Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!»
«Як я дізнаюся дорогу?» – запитав я, збираючись вперше їхати машиною самостійно. «Не кажи дурниць, – сказала мама, – ми їздимо туди вже багато років, ти маєш добре знати дорогу». Але я не знав її, бо є велика різниця між становищем пасажира і людини, яка сидить за кермом. Я заблукав, від’їхавши від будинку лише на вісім кілометрів, і мені довелося запитувати зустрічних, куди їхати, оскільки місцевість здавалася мені зовсім незнайомою.
Аж до моменту, про який говориться в цьому уривку, учні Ісуса були подібні до пасажирів, а Ісус – водієві. До цього учні вражалися тому, що бачили, але Ісус сам приймав усі рішення. Він вів їх за Собою по містах і селах, беручи на Себе відповідальність – і отримуючи замість підозри і кепкування. А тепер Він посилає самих учнів йти і проповідувати. Неважко здогадатися, які почуття викликало в них це Ісусове доручення. У душі вони запитували: невже Ти хочеш, що б ми робили це самі?
Матвій перераховує нам імена всіх дванадцяти апостолів. Слово «апостол» і означає «посланий», оскільки Ісус посилає їх проповідувати, зціляти хворих і воскрешати мертвих; пізніше Христос пошле з такою ж місією усіх свідків Свого воскресіння. Число дванадцять символічне, що зрозуміла б будь-яка людина тієї епохи. Ісус вірив, що через Нього Бог оновлює і відроджує Ізраїль, у якого, як традиційно вважалося, було дванадцять родоначальників. Але Господь прийшов не лише заради Ізраїлю, хоча вірші 5-6 спочатку можуть ввести в оману. Звичайно ж, Ісус прийшов у світ для кожної людини, скажемо ми. Хіба Він не обіцяв, що язичники теж увійдуть до Царства Небесного (8:11)? Хіба Матвій не розповів нам, що після народження Ісуса ушанувати Його прийшли мудреці з далеких країн (2:1-12)?
Так, усе це має велике значення. Після воскресіння Ісус пошле учнів проповідувати усім націям (28:19). Але перш ніж ця діяльність відбудеться по всій землі, є термінова, невідкладна справа: Євангеліє про Царство повинні дізнатися діти Ізраїлю, щоб у них був час розкаятися – доки не буде вже надто пізно. Досі до Ісуса вже приходили деякі язичники, але якби із самого початку Він і Його учні почали проповідувати Євангеліє в язичницьких землях, жоден єврей, який шанує себе, не став би звертати увагу на цю проповідь. Цим Ісус міг би тільки підтвердити підозри Своїх ворогів, що Він – у змові з дияволом.
Але Він прийшов не руйнувати, а виконувати Закон, даний Мойсеєві. Бог Ізраїлю – істинний Творець, Який любить весь світ, і язичникам Він теж явить Свою милість, але тільки через виконання обітниць, даних Ізраїлю. Про це і піклувався Ісус, як виявила рання християнська церква (див., наприклад, Рим. 15:8,9). Час язичників скоро настане, але до цього треба спробувати пояснити обраному народу, що вже прийшов час виконання Божих обітниць – момент, якого вони так довго чекали.
Ісус заповідає Своїм учням робити зовсім не те, до чого звикли євреї. Апостоли не повинні ходити з важливим виглядом, оголошуючи, що вони – обрані служителі істинного Царя. Ні, вони повинні зціляти, воскрешати мертвих, вселяти надію в людей, а не шукати для себе слави. Апостоли не повинні вимагати грошей за свої старання, не повинні брати із собою в дорогу ні одягу, ні взуття, ні торби. Вони можуть лише сподіватися, що люди, які почули від них про Євангеліє, нагодують і прихистять їх, але плати за свою проповідь апостоли брати не повинні.
Детальний опис того, що апостолам належало робити в кожному новому місті, дозволяє зрозуміти, яку відповідальність поклав на них Ісус. Проповідь апостолів – це не поради, які можна прийняти чи відхилити, не нове вчення, що допомагає людям вирішити їх насущні духовні проблеми. Вони не повинні були переконувати людей у тому, що Бог врятує їх після смерті, у них була більш термінова справа. Царство Боже наближалося подібно до швидкісного потягу, і завдання апостолів – підготувати людей до цієї події. Зцілення, які належить здійснювати апостолам, теж дуже важливі, оскільки вони є знаком того, що з появою Ісуса нове, Богом дане життя уривається в долю Ізраїлю. Якщо люди приймуть послання про Царство – добре; якщо ні, доведеться показати їм, що вони накоїли. Скоро ті, хто вибрав шлях Ісуса, будуть врятовані від великої катастрофи, а ті, хто відкинув Його проповідь, бажатимуть собі долі Содому і Гомори. Навіть цим містам на березі Мертвого моря, що згоріли у вогні Божого гніву (Бут. 19:24-28), буде легше в день Суду, ніж таким людям! Ісус попереджає, що ще суворіша доля спіткає тих, хто відмовиться зустріти Божий день і віддасть перевагу звичному життю, що веде Ізраїль до загибелі.
Ці приписи, дані Ісусом апостолам, призначалися для конкретної ситуації того часу. Але Матвій передав усі ці деталі, можливо, для того, щоб церкви пам’ятали про них навіть після смерті і воскресіння Ісуса. Як же сьогодні ці приписи виконуються вашою церквою?