«Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої. Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію. Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення. А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять.»
У п’єсі Оскара Уайльда «Як важливо бути серйозним» головного героя попросили розповісти про минуле його сім’ї. Він присягається, що втратив обох батьків і його знайшли в кошику крихітною дитиною. Вибух обурення, з яким була зустрінута ця заява, є одним з найсмішніших моментів в усій книзі. Одна з героїнь вигукує: «Втрату одного з батьків ще можна розглядати як нещастя, але втратити обох, містере Вордінг, – це схоже на недбальство».
Річ у тім, що для багатьох громадських груп навіть у ліберальному західному світі, де завжди цінувалася ідея рівності, знання родоводу людини є дуже істотним моментом. Багато хто знаходить, що вивчення сімейного коріння дозволяє відчути свою значущість і є чинником, що дуже хвилює і надихає. У традиційних суспільствах (наприклад, в аборигенів Африки, у майорі Нової Зеландії) вважається, що сімейне дерево людини – це істотна складова її особистості. У сім’ях з тісними родинними зв’язками, як і в племінних союзах, закритих впродовж багатьох віків, шлюби між родичами були настільки частими, що людина могла по різних лініях простежити шлях до своїх коренів. У традиційних суспільствах розповідь людини про власне походження грає ту ж роль, що добре складене резюме в суспільстві сучасному.
Це має допомогти нам зрозуміти, про що йде мова на початку Євангелія від Матвія. Відкривши Новий Заповіт вперше, сучасний читач часто буває спантеличений, коли вже на першій сторінці виявляє безліч незнайомих і дивних імен. Проте в жодному разі не варто думати, що уважне прочитання їх переліку – марна трата часу. Для багатьох культур, сучасних і древніх (природно, і у єврейському світі часів Матвія теж), Ісусів родовід подібний до барабанного бою, звуків сурми, міського глашатая, що закликає до уваги. Цей родовід можна порівняти з величною процесією, що простує головною вулицею міста: ми бачимо тих, хто йде попереду і в середині, але всі з нетерпінням чекають того, хто простує на найпочеснішому місці, замикаючи процесію.
Більшість юдеїв почали б оповідання про своє походження від Авраама, але в I ст. Р.Х. лише небагато, обрані з них, змогли б простежити власний родовід через царя Давида. Ще менше тих, хто здатен був провести у своєму сімейному родоводі лінію через Соломона та інших юдейських царів, аж до вигнання у Вавилон.
Після повернення з цього вигнання в Ізраїлі тривалий час не було гідного правителя. В останні 200 років до Різдва Христового царі і цариці країни походили не з коліна Давидового. Ірод Великий, який незабаром з’явиться в нашому оповіданні, не був з царського роду; більше того, він навіть не вважався справжнім євреєм. Цей лицемірний ставленик Риму переслідував єдину мету – розповсюдити і зміцнити свій вплив на Близькому Сході. Але тоді ще жили євреї, які вели своє походження від істинних древніх царів, і саме перерахування імен їх предків могло бути розцінене як політична заява. Ніхто не хвалився своєю приналежністю до царської сім’ї, боячись бути підслуханим Іродовими шпигунами.
Але це якраз те, що робить Матвій, наводячи Ісусів родовід. Щоб підкреслити Його верховенство, а не просто приналежність до царської сім’ї, Матвій виділяє три групи по чотирнадцять імен у кожній (точніше, шість груп по сім імен). Число сім і тоді і зараз є одним з найбільш значущих символів. Народитися на початку сьомої сімки – явно означає зайняти особливе місце в сімейному родоводі. Матвій стверджує, що Народження Ісуса є саме та подія, на яку Ізраїль чекав дві тисячі років.
У Євангелії розповідається історія окремих членів роду Ісусового. Авраам – основоположник усього сімейства, якому Господь обіцяв багато благ: він отримає Ханаанські землі, і усі його нащадки будуть благословенні, а великий Давид царюватиме над світом. Проте під час вавилонського полону здавалося, що всі ці обіцянки назавжди загублені, оскільки на Божому суді вони потонули в морі гріхів Ізраїлю. Але пророки вірили, що Бог поверне Свою милість нащадкам Авраамовим і всьому роду Давидовому. Після повернення з Вавилону євреї ще довгі роки жили під ярмом іноплемінних язичників, що розцінювалося ними як тривале вигнання. Люди чекали Божого суду і звільнення від гріхів. І от, за словами Матвія, настав цей час: дитина, що народилася, (остання з царського роду) і є Божий помазаник, довгожданий Месія, про якого говориться в древніх пророцтвах.
Матвій знає, що історія народження Ісуса дійсно незвичайна. Він розповідає про те, що Марія, мати Ісуса, завагітніла не від свого чоловіка Йосипа, а від Духа Святого. Дивна і вся робота Господня в царському роду: Іуда прийняв свою невістку Тамару за блудницю, Вооз був сином Рахави, блудниці з Єрихону, а Давид перелюбствував з дружиною Урії хетеянина. Якщо Господь діє таким незвичайним чином, це може означати, що Він закликає нас до уваги.
Новий Заповіт починається з Євангелія від Матвія. Мільйони вірних, відкриваючи для себе Христа, прочитали цей родовід. Зрозумівши його значення, ми можемо тепер продовжити оповідання. Народження Ісуса знаменує собою ту обіцяну Господом подію, якої люди чекали впродовж двох тисячоліть, і в той же час це щось абсолютно нове і незвичайне. Сьогодні, як і раніше, Господь продовжує творити дива для тих, хто вчиться в Нього вірити.