«А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх. А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під’яремної сина. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті! А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий? А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!»
Є одна відома історія, пов’язана із сером Волтером Рейлі, який був одним з великих англійських мандрівників часів правління королеви Єлизавети I і короля Якова I. Одного разу, коли він супроводжував королеву її прогулянкою Лондоном, шлях їм перегородив бруд, що утворився після дощу. Сер Рейлі вмить скинув свій плащ і розстелив його на землі перед королевою, щоб вона змогла пройти, не забруднивши ніг.
Ця історія добре ілюструє цей уривок з Євангелія. Я жодного разу не чув, щоб таке траплялося із сьогоднішніми принцесами, президентами та прем’єр-міністрами. Цей жест свідчить про те, як високо ви цінуєте ту людину, під ноги якої кидаєте свій плащ, особливо якщо це ваш єдиний плащ. Такий жест означає готовність віддати їй і решту свого майна, взагалі все що завгодно.
У багатьох людей, що зустрічають Христа, не було запасного одягу, але, проте, вони кидали його Йому під ноги. Ті, хто знав Біблію, пам’ятали, що перед одним із знаменитих древніх царів люди на знак своєї відданості розстелили свої плащі на його шляху (2 Цар. 9:13). Зустріти так само Ісуса – означало заявити про Його царську гідність.
Люди махали пальмовими гілками, щоб надати ходу святковість, і це теж нагадує зустріч древніх царів. Пам’ять жителів Єрусалиму і навколишніх сіл зберігала історії, які передавалися з вуст у вуста, а деякі вже були записані. Наприклад, коли Юда Маккавей після перемоги над загарбниками-язичниками повертався в місто, натовп кидав йому під ноги пальмові гілки (2 Мак. 10:7). Юда Маккавей став засновником царської династії, що правила впродовж сотні років. Первосвященик оголосив сім’ю Ірода царською, бо вона поріднилася із династією Маккавеїв.
І на додаток ефекту при зустрічі Ісуса народ співав на Його честь «царські» гімни, вітаючи Його як Сина Давидового. Тисячу років тому Давид зробив Єрусалим столицею свого царства, і вже 500 років люди молилися про те, щоб з’явився цар, подібний до Давида, і врятував їх від ярма римлян. І от тепер цей час настав! Уся урочиста процесія виражала надію на ту подію, про яку мріяли Яків, Іван і їх мати. Ісус стане тим царем, якого всі чекали! Давайте ж оголосимо про це привселюдно!
Але ми вже знаємо від Матвія, що Ісус прибув в Єрусалим не для того, щоб зайняти престол Давида і Юди Маккавея, як це зробив Ірод. Христос прийшов, щоб прийняти Божу волю і бути убитим. Значення, яке Ісус надає цій «тріумфальній ході», сильно відрізняється від очікувань людей. І сьогодні, можливо, ми здатні зрозуміти багато що в цій історії.
Сумно, що люди звертаються до Бога тільки тоді, коли відчайдушно чогось потребують. Це схоже на рішення навчитися користуватися телефоном, яке було прийняте, коли знадобилося терміново викликати швидку допомогу. Розсудливіше було б потурбуватися про це заздалегідь, але такі люди. Частота відвідувань церкви різко зростає, коли людину наздоганяє якась криза – війна чи землетрус. Несподівано всі починають ставити серйозні і непрості запитання. Говорячи мовою цієї історії, у всіх з’являється бажання, щоб Ісус став саме таким царем, якого вони хочуть бачити. Усі ніби просять: «Пішли нам мир! Прости мої борги, швидше! Врятуй мою хвору дитину прямо зараз! Пішли мені роботу завтра до цієї години!» І, звичайно ж, найпоширеніша молитва – «допоможи»!
Ісус відповість на всі ці і багато інших молитов. Він для цього не чекатиме, коли наші цілі стануть безкорисливими і ми зможемо дивитися Йому прямо в очі, не відводячи погляду. Адже Ісус прийшов, щоб знайти і врятувати загублених «овець»; лікар потрібен не здоровим, а хворим.
Проте зараз Він повинен був відповісти людям не так, як вони чекали. Цей пророк прийшов, щоб повідомити їх про неминучий Божий суд (див. роз. 24). Вони хотіли зустріти Месію, але престолом цього Месії стане хрест, уготований для Нього язичниками. Ізраїльтяни хотіли бути врятованими від пригноблення римських окупантів, від експлуатації багачів, але Ісус прийшов врятувати їх від справжнього зла – у повному розумінні цього слова. Саме тому, що Ісус відгукується на істинні бажання людей, заховані глибоко в їх душі, Він буде вимушений відповісти «ні» або «почекайте» на їх явні прохання.
Є одна цікава особливість молитви. Коли ви закликаєте Господа на допомогу, Він допомагає вам більше і краще, ніж ви хотіли. Адже коли ви запрошуєте бухгалтера, щоб він допоміг вам розібратися з податками, ви не дивуєтеся з того, що він починає перевіряти всю вашу бухгалтерію!
Історія про величний і дивний вхід Ісуса в Єрусалим є яскравою ілюстрацією того, що наші очікування можуть не співпадати з Божою відповіддю (згадайте, що Ісус відповів Петру у вірші 16:23). Звичайно, люди будуть сильно розчаровані, але це поверхневе розчарування. Якщо ж заглянути глибше, то можна побачити, що прибуття Ісуса в Єрусалим дійсно є тим моментом, з якого починається світанок спасіння. Вигуки «Осанна!» були цілком виправдані, хоча і не тому, про що всі думали. Засвоїти цей урок – означає зробити величезний крок до мудрості, упокорювання і істинної християнської віри.