«І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей! Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!»
Для багатьох міських жителів сільське життя може здатися ідилією. Дитячі спогади про короткі візити до родичів-фермерів поєднуються в уяві з мирними картинами, які видні з вікна машини чи потягу. Здається, що саме це може служити протиотрутою від скаженого темпу життя в бетонних джунглях.
Але будь-який фермер скаже вам, що їх повсякденне життя зовсім не таке, як ми уявляємо: воно наповнене важкою працею, безліччю небезпек. Зокрема, нерідкі пожежі, під час яких, як було помічено, кури збирали своїх пташенят під крилами. Так вони рятували курчат – іноді ціною власного життя: коли вогонь вщухав, курчат знаходили живими, а кури гинули.
Тепер спробуйте уявити Ісуса у вигляді курки, а жителів Єрусалиму – у вигляді курчат. Що ж Ісус хоче сказати цим яскравим порівнянням?
Щоб відповісти на це запитання, потрібно згадати попередній уривок – похмурий і страхітливий (23:24-33). Він нагадує тексти про прийдешні покарання злих винарів (21:33-46) і негідних учасників весільного бенкету (22:11-14). Ісус нагадує тут і про гріховність усього людського роду, коріння якого – у першому вбивстві Каїном свого брата Авеля (Бут. 4:1-16). Яким чином провина прабатьків може лежати на плечах сучасників Ісуса і що Він пропонує робити?
Ключ до відповіді – у розумінні того, що Ізраїль був покликаний представляти перед Богом весь світ. Згідно з біблійним богослов’ям, Бог обіцяв Мойсеєві на горі Сінай, що Ізраїль стане обраним, святим народом (Вих. 19:5-6) – «світлом» для всього світу (Іс. 42:6, 49:6). Але світ залишився бунтівним і порочним, уся пітьма світу згущувалася над Ізраїлем, і тоді його місія перейшла до однієї людини – Отрока Божого (Іс. 42:1), який понесе покарання за провину і гріх кожної людини (Іс. 52:13–53:12).
Євангелісти, роздумуючи над пророцтвом Ісаї, розуміли, що саме Ісус переймає на Себе долю Ізраїлю. (Багато християн ніколи не замислюються про це, йдучи від істинно біблійного погляду на життя.) Людство кинуло виклик своєму Творцеві, поклоняючись ідолам, руйнуючи усе навколо, і Ізраїль брав участь у цьому, граючи з вогнем. І коли цей вогонь вийшов з-під контролю, Ісус, подібно до курки, хотів укрити всіх курчат Своїми крилами і перейняти на Себе всю руйнівну силу вогню.
Але люди відмовилися. І тепер грізний вогонь бушуватиме до тих пір, поки не поглине покоління людей, які відкинули спасіння, запропоноване Еммануїлом. Це не означає, що Христова смерть вже врятувала всіх людей від жахливих наслідків їх власних рішень (хоча так думали багато представників ранньої церкви). Ісус хотів врятувати Ізраїль від наслідків його відмови прийняти спасіння від Нього.
За словами Ісуса, уся тяжкість Божого суду ляже на Єрусалим і на його Храм. «Дім твій спорожнів» – такі слова ми зустрічаємо вже на сторінках Старого Заповіту. Живий Бог, Який обіцяв перебувати в Єрусалимському Храмі, попереджає Своїх людей, що через їх гріхи Він покине Храм, який стане беззахисним проти ворогів. Саме це передбачає Ісус у цьому уривку, а в наступному розділі Він пояснить сенс Своїх слів.
А остання фраза Ісуса дає зрозуміти, що Його месіанські благословення стосуються не всього Ізраїлю, а тільки тих людей, які зустрінуть Христа з вірою. І зараз багато євреїв вітають один одного словами: «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!». Єдиний спосіб отримати спасіння запропоноване Христом, – глибоке розуміння тих слів жителів Єрусалиму, якими вони зустрічали Ісуса (21:9).
Слова цього вітання тепер звучатимуть в усіх інших розділах Євангелія від Матвія. Чи дійсно ми, читачі, вітаємо істинного Христа, Який прийшов викрити зло і перейняти на Себе його тягар на знак великої і безмежної любові? Набагато частіше ми вважаємо за краще вітати тільки того Ісуса, Який відповідає нашим очікуванням і планам.