«Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім.
Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене? А Ісус відповів і сказав йому: Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. Тоді допустив він Його. І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»
Можна сказати, що Іван був так само спантеличений, як були б спантеличені ми, якби прочитали цей уривок, не розуміючи, що відбувається. Щоб відчути це, уявіть, що ви входите у великий концертний зал, наповнений схвильованими цінителями музики. Ви теж передчуваєте той момент, коли залунає знайома мелодія – символ битви і перемоги, грому і блискавки. Концертмейстер виходить на сцену і оголошує, що прибув відомий музикант. Він запрошує всіх підвестися, щоб привітати оваціями того, хто збирається задовольнити всі очікування. Ми стоїмо в нетерпінні. І от на сцені з’являється маленька фігурка. Ця людина виглядає абсолютно не так, як ми очікували. У руці в нього не диригентська паличка, а маленька флейта. Ми уражено завмираємо, а він починає грати – тихо і м’яко, причому зовсім не ту мелодію, яку ми чекали. І тільки поступово вслухуючись, ми починаємо розрізняти знайомі ноти, які проте звучать на новий лад. Мелодія прониклива і тонка. Вона розбурхує нашу уяву, змінюючи колишні уявлення. Коли мелодії флейти досягають апогею, немов по сигналу вступає оркестр, і ми чуємо саме те, що весь час чекали, проте виконане на новий лад.
Тепер послухайте Івана, який, подібно до концертмейстера, хоче схвилювати нас повідомленням про появу маестро: «Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім».
І от, ми чекаємо приходу живого Бога, чия поява буде подібно до сильного вибуху, спалаху вогню і світла. Чекаємо, що на Своєму шляху Він буде все міняти єдиним помахом руки. Замість цього з’являється Ісус, про якого Матвій у своєму Євангелії досі розповідав як про переслідувану дитину. Ісус, Який стоїть перед Іваном, просячи христити Його. Здається, що Ісус ототожнює Себе не з Богом, Який судить усіх, а з тими людьми, які самі судяться і повинні каятися у своїх гріхах.
Звичайно ж, Іван шокований. Він вірить, що Ісус – саме той, кого він чекав. Але чому ж тоді Він просить христити Його? Що сталося з Його намірами, з бажанням очистити «Свій тік» вогнем і Духом Святим? Хіба не сам Ісус мав хрестити Івана?
У відповіді Ісуса міститься щось життєво важливе, що лежить в основі усієї євангельської історії, яка незабаром розкриється перед нашим здивованим поглядом. Так, Ісус прийшов, щоб утілити в життя Божий задум, виконати той давній заповіт, про який Він ніколи не забував. У цьому заповіті говориться про Божий суд над злом (де б воно не коїлося), про спасіння тих, хто кається – одного разу і після кожного вигнання, у всі часи. Якщо Ісусу належить усе це зробити, Він має упокорено ототожнити Себе з Божими людьми, що каються, жити їх життям і померти їх смертю.
Що ж у цьому доброго? Як це допоможе здійснити те, чого чекали Іван і його послідовники? На всі ці питання одна відповідь – дочитайте все до кінця. Можна лише передбачити майбутнє, уявивши Ісуса, що виходить з йорданських вод. Сини Ізраїльські пройшли через води Червоного моря, після чого їм був даний Закон, і вони були названі синами Господніми, Божими первістками. Ісус вийшов з вод хрищення, увібравши в Себе Дух Божий, ставши одночасно Сином Божим і новим Ізраїлем. Символом Духа став голуб, і це означає, що майбутній Божий суд вершитиметься мирним, а не войовничим духом старовини. Сам земний суд, що засудив Ісуса, судитиметься Духом Божим.
Одне із завдань цього розділу Євангелія – знову навчити людей здатності дивуватися і розуміти, що Ісус прийшов виконати Божий задум, а не наші очікування. Ісус не завжди «гратиме давно знайому нам музику», але якщо ми уважно слухатимемо і спостерігатимемо Його слова і справи, то наші істинні, а не поверхневі прагнення будуть повністю задоволені. Та людина, яка в покаянні через хрещення піде за Христом, зможе почути той же самий голос з Небес, який при Йордані говорив з Іваном Христителем і його учнями. Якщо ми навчимося відкладати власні справи і підкорятися цьому голосу, нам буде дарована можливість побачити істинну реальність. Тоді ми побачимо свого люблячого Отця, Який затверджує нас як Своїх дітей, щоб ми Його Духом могли очистити наше земне життя і підготуватися до життя вічного.