«Як довідавсь Ісус, що Івана ув’язнено, перейшов у Галілею. І, покинувши Він Назарета, прийшов й оселився в Капернаумі приморськім, на границі країн Завулонової й Нефталимової, щоб справдилось те, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Завулонова земле, і Нефталимова земле, за Йорданом при морській дорозі, Галілеє поганська! Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло. Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!»
Завжди важливо попереджати про подію, що наближається. Нам необхідно знати, що чекає на нас, чи небезпечно це і що нам слід зробити. У розповіді Матвія є один дуже важливий момент: за словами Ісуса, наближається Царство Небесне. Інші євангелісти називають подію, що наближається, «Царством Божим». Важливо мати на увазі, що євреї часто вживали слово «Небеса» замість «Бог», щоб зайвий раз не згадувати Його. Але ми повинні раз і назавжди позбутися думки, що Царство Небесне, про яке говорить Ісус, – це те місце, куди йдуть праведники після смерті. Інакше вийде нісенітниця: як можна про таке Царство сказати, що воно настає чи наближається?
Якщо «Царство Небесне» означає те ж саме, що «Царство Боже», стає ясним, що Ісус мав на увазі. Кожна людина, попереджена про якусь подію, має бути упевнена, що слухачі розуміють її. Коли євреї новозавітних часів чули про Царство Небесне, вони розуміли, що настають великі зміни.
Римляни завоювали батьківщину Ісуса приблизно за 60 років до Його народження, а раніше Ізраїль багаторазово зазнавав нашестя інших язичників. Римляни віддали владу Іроду Великому, потім – його синам, щоб ці маріонеткові правителі робили за них усю брудну роботу. Багато євреїв обурювалися таким станом справ і з нетерпінням чекали приводу для повстання. Але євреї були не просто одним з поневолених народів: вони жадали свободи ще і тому, що пам’ятали слова Божі і свято в них вірили. Якщо євреї – обраний народ, то Бог не може дозволити іноземним завойовникам управляти ними. Більше того, як сказано у Священному Писанні, Господь одного разу дійсно врятує їх від усіх бід і несправедливостей. Головне в цьому Заповіті – те, що Бог спочатку стане Царем Ізраїлю, а потім і всього світу, навівши всюди справжній лад. Євреї вірили, що ніхто окрім Бога не зможе стати таким Царем. Царство Боже (чи «Небесне») – це те, чого вони чекали, про що молилися, для чого працювали і за що готові були померти.
І от Ісус каже, що Царство Боже наближається. Тим, хто стоїть на його шляху, краще відступитися, оскільки це Царство несе із собою не лише надію, але і небезпеку. Ті, хто порушував мир або справедливість, повинні покаятися, поки не пізно.
Проблема в тому, що багато хто розуміє заклик «покайтеся!» як спонукання вважати себе поганою людиною, але це помилка. Насправді покаятися – означає «змінити напрям думок» і «робити щось протилежне тому, що робив раніше» (причому справи важливіші за думки).
Ісус вважав, що багато вождів Його народу йдуть неправильним шляхом, коли вони, подібно до всіх революціонерів, прагнуть до військового протистояння римлянам і захопленню влади. Основною спокусою Ісуса в пустелі була можливість покласти початок такому руху, який Його самого привів би до влади і слави довгожданого Месії.
Але всі подібні рухи могли боротися із злом так само, як пітьма бореться з іншою пітьмою, а покликанням Ісуса Христа було нести у світ Боже світло. Тому Матвій доповнює ранні проповіді Ісуса словами Ісаї (9:1): «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!». Це і є пророцтво про прихід Месії, за допомогою якого Бог дійсно звільнить Ізраїль (Іс. 9:3). Ісус розумів, що неможливо покласти край пригнобленню і вбивствам за допомогою повстання, а значить, і за допомогою вбивств «в ім’я Господнє»: це стало б богохульством.
Тому Ісус закликав людей розкаятися не стільки в особистих гріхах (хоча це теж важливо), скільки у своїх войовничих прагненнях, які повинні бути замінені на протилежний напрям, – до Царства Світла, Миру, спасіння і прощення для Ізраїлю і всього світу.
Що ж станеться, якщо народ цього не зробить? Ми зрозуміємо це, читаючи Євангеліє далі. Якщо мирні люди захочуть війни, буде війна; якщо народ, покликаний нести Божу любов і прощення у світ, замість цього всіх ненавидітиме, плоди цієї ненависті наповнять усе навколо. І тоді цей народ сам на себе накличе страшні лиха, які обрушаться на нього. Тому люди повинні розкаятися, поки є час. Настає Царство Боже, а вони стоять на його шляху.
Це послання актуальне і до цього дня. Матвій закликає нас замислитися над найважливішим питанням: чи працюємо ми для того, щоб розповсюдити звістку про Царство Боже у світі, або ми стоїмо на його шляху?