«І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» (Еф. 1:22-23). Св. апостол Павло говорив ефесянам, що, відкупивши нас, Ісус усунув бар’єр між євреями та поганами. Завдяки хресній жертві Він примирив усе людство з Отцем і об’єднав їх в одне Тіло.
Протягом тривалого часу апостол Павло пояснював їм, що ми «більше не чужинці серед вибраного народу», а діти одного Батька. «Бо обоє (євреї та погани) Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:18). Це єдине Тіло, буває, шматують розбрати, фальшиві пророки, єресі чи внутрішні розколи, але Тіло Церкви продовжує розшукувати, дбати, забезпечувати духовну підтримку та захищати своїх членів, незалежно від раси, кольору обличчя чи переконань. Першим християнам було справді важко збагнути цю тайну Церкви. Вибраний народ звик вирізняти себе як меншість, яка знала правдивого Бога. А тут апостол Павло говорить їм, що Ісус прийшов і помер за всіх людей і що через Його Невісту-Церкву все людство отримало можливість пізнати Бога і Його тайни. Новина про спасіння всіх людей шокувала вибраний народ. «А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам» (Еф. 3:5).
Цими словами апостол Павло наголошує нам про подвійну місію Церкви та її священиків. «Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать, благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці» (Еф. 3:8-9). Люди повинні не просто вслухатися в духовні настанови, але також чути їх пояснення. Їм потрібно знати, як застосовувати ці настанови до повсякденного життя. Такі способи застосування і тлумачення повинні мати на собі печать істини, якою є Ісус. Справедливість зобов’язує Бога показати Своїм людям правду щодо кожної сфери християнського життя.
«Щоб знав ти, – пояснював апостол Павло, – як треба поводитися в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди» (1Тим. 3:15). Свята Мати-Церква визнає, проголошує, пояснює та захищає правду від посягань ворога.
Зневажати таку Матір означає ненавидіти себе, розводити водою питво, яке живить душу, погорджувати своїм ближнім. Так ми ображаємо Христа, чий Дух провадить Церкву, яка є Тілом Христа, що проливає Його дорогоцінну Кров та виливає на людей Його Духа. І це не маленька образа – критикувати, висміювати чи принижувати те, що є настільки дорогим Божому серцю і за що Він поклав Життя.
Коли розпадається сім’я, занепадає і любов до Церкви. Сім’я і Церква сплітаються в одну велику сім’ю, що складається з багатьох маленьких. Але кожна з них поділяє таку ж єдність серця, любов і турботу, й усі спільно дбають про духовне зміцнення своїх членів.
Сім’я і Церква мають за основу однакові духовні принципи. Св. апостол Павло розумів це як тайну і перших християн наставляв, щоб чоловік любив свою дружину так, як Христос любить Свою Невісту – Церкву, «…очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (Еф. 5:26-27). Ось як чоловікові треба любити свою дружину, бо якщо він ненавидить її, то себе він ненавидить. «Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» (Еф. 5:29-30).
Це саме стосується Церкви, бо вона годує нас у Євхаристії і зміцнює нас, навчаючи доктрин і правди, а ми, у свою чергу, стаємо живими образами її Жениха – Ісуса. Ми народжуємося від союзу Невісти і Жениха, зберігаючи подобу Небесного Отця і печать Духа Святого в наших душах. Якщо залишатимемось вірними й правдивими синами та доньками цієї святої Матері, у нашому сімейному житті запанує мир, радість, гармонія і любов, які Вона вселятиме в наші душі.
Якщо ж ми ненавидимо її, то ненавидимо себе, бо ми є членом її Тіла, а Ісус є її Голова. Відчужувати себе від Нього та Його Невісти – те саме, що відрізати себе від виноградної лози. Чи є сенс у тому, щоб сподіватися на повернення гармонії в сім’ю, якщо ми ігноруємо саме джерело гармонії?
Нам слід поширювати її духовні настанови з таким завзяттям і запалом, щоб вони випромінювалися з нас з такою любов’ю, щоб інші могли побачити їх на прикладі нашого життя; з такою вірністю, щоб ми завжди зберігали їх, що би це не коштувало. Якщо цей дух любові та ревності наповнить наші серця, ми матимемо відвагу стати закваскою, що заквасить тісто наших сімей і всього людства.
Зміни починаються з окремих людей і розходяться променями до інших, даючи їм відвагу змінитися. Гармонія, вірність, любов і мир повинні зростати обопільно в Церкві і сім’ї. Якою мірою ми досягаємо успіхів чи зазнаємо невдач, тією мірою плодоносимо чи занепадаємо.
Дух, який провадить Церкву, принесе плоди і в Церкві, і в сім’ях, оскільки вони є Тілом Христа на землі.
«А Він є перший від усього… Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1:18,24). «…Щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф. 4:12). Усі ми докладаємо спільних зусиль для того, щоб творити і вселяти надію, надихати та підтримувати Церкву та сім’ю – Тіло Христове.