МАТИ, ЯКА ВИХОВУЄ ДІТЕЙ САМА

А тепер слід згадати також про потреби матері, яка виховує своїх дітей сама. Це великий і нелегкий виклик для жінки, яка опинилася в ситуації, коли батько дітей з якоїсь причини покинув її або жодним чином не бере участи в їх вихованні. Причини можуть бути різні: смерть чоловіка, розлучення, хвороба, виїзд за кордон, робота чоловіка у віддаленому місці або свідомо вибране самотнє материнство. Без огляду на те, чому жінка опинилася в такій ситуації, вона потребує підтримки й допомоги з боку інших, а також має не забувати дбати про свої особисті потреби. Нижче наводжу цінні роздуми Ельжбети Добковської, матері, яка сама виховує дочку й сина:

«Ми, самотні матері, стоїмо перед багатьма викликами. Особливо я хотіла б звернути увагу на тих жінок, які залишилися самі внаслідок розлучення. Коли подружжя розпадається, жінка нерідко опиняється на самоті – далеко від своїх близьких і родини, на допомогу й підтримку яких могла б розраховувати. Це неймовірно важка ситуація, яка завдає незліченних душевних ран і породжує в серці почуття кривди, жалю й розчарування. І тоді дуже легко піддатися таким негативним емоціям, як зневага до чоловіка, байдужість, звинувачення людини, яка не виправдала довіри й підвела. Що доброго може сказати самотня матір своїм дітям про їхнього відсутнього батька? Часто, залишаючись наодинці з почуттям кривди, зранена й розчарована, вона підсвідомо виливає свій жаль і біль на дитину.

Така мати запитує себе: “Чи я впораюся сама? Чи моя дитина має шанс стати повноцінною, вартісною людиною? Чи зможу виховати дітей так, щоб виросли щасливими, реалізованими людьми?”

Мама не може замінити дитині батька та стати для неї зразком мужности. Однак я вірю, що вона має шанс виховати дитину так, щоб нівелювати негативні наслідки відсутности тата в житті дитини. Навіть у такій ситуації мати повинна зайняти таку позицію, яка б не викликала в дитини почуття ненависти до батька чи навіть усього чоловічого племени.

Один з головних викликів полягає в тому, щоб сформувати в дитини позитивний образ батька й батьківства, адже її уявлення про Бога великою мірою виробляється на основі того, що вона знає про власного тата. Численні висловлювання фахівців, а також дослідження науковців однозначно свідчать, що відсутність батька в житті дитини має на неї руйнівний вплив. То що в такому разі може зробити мама, така, як я, якщо батька не стане?

Навіть у такій важкій ситуації цілком можливо не формувати в дитини негативного ставлення до її батька та не переносити власних душевних травм і болю на дитину. Наш підхід до цієї справи є немовби своєрідним посагом, з яким виряджаємо дитину в майбутнє: ним може стати повага й благословення або важкі брили звинувачень і образ.

Діти потребують батька й хочуть, щоб він був героєм, важливою особою, на яку можна покластися і яка не підведе. Це був для мене великий виклик – продовжувати добре говорити про батька моїх дітей тоді, коли наше подружжя й сім’я розпадалися. Особливо їм. Я мусила постійно пам’ятати, що діти, попри все, люблять свого батька. Треба було виявити неабияку делікатність і тактовність, щоб, окрім ран, яких дітям завдало розлучення, не заподіяти їм ще однієї травми – не сформувати в них негативного образу батька.

Чергові виклики

Опинившись у такій ситуації, я мусила також упоратися з душевними травмами й жалем. Конче треба було пробачити. До того ж не один раз. Майже щодня протягом тривалого часу я мусила знов і знов рішуче казати: прощаю. Йому. Собі. У молитві я доручала Богові свої проблеми, біль, сльози. І Він лікував мене. То був тривалий процес. Але мені вдалося! Сьогодні Господь Бог повернув мені спогади про добрі моменти, які досі були немовби сховані під товстим шаром чорного розпачу, почуття втрати й розчарування. Тепер я знову здатна тішитися життям і почуваюся щасливою.

І ще одне: я мусила попрощатися зі своїми мріями про довге, щасливе подружнє життя, спільне виховання наших дітей і спостерігання за тим, як вони дорослішають; про те, щоб разом постаріти та залишити по собі слід на землі – щось цінне й добре. Нічого з цього не вийшло. Однак я зустріла на своєму шляху живого Бога, і Він переконав мене віддати свої мрії Йому. Це теж тривало не один день. Поступово я починала усвідомлювати, що Бог добрий, усемогутній і дуже любить мене, а тому можу покластися на Нього та довірити Йому будь-яку справу, адже обіцяв, що все добре вчинить (див. Пс. 37:5) і усе допомагає на добре (див. Рим. 8:28). Поволі я переглядала, переоцінювала свої мрії та формулювала їх наново. Сьогодні бачу, як мої майже дорослі діти реалізують свої бажання й прагнення, як розвиваються та прямують до своїх цілей. Господь Бог здійснив чимало моїх мрій набагато чудесніше, ніж я могла це собі уявити. А на реалізацію деяких я ще чекаю. Однак з більшою довірою та надією, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя (див. Пс. 118:1).

Бог усемогутній і для Нього не існує нічого неможливого. Потрібна лише віра й витривалість. І час. Але найбільше треба, щоб жінка зробила єдино правильний крок і вирішила довіритися Богові, а чоловікові, який покинув її, пробачила та благословила його, замість сваритися з ним».

(Е. Добковська, «Образ тата», «Наші інспірації», № 65, весна 2011)

РОЗВИТОК МУДРОСТИ Й ЗДОБУВАННЯ ЗНАНЬ

Жодна з нас не володіє всією мудрістю та всіма знаннями про себе чи виховання дітей. А тому сам Бог прагне супроводжувати нас, допомагати нам і сприяти нашому розвитку, зокрема за посередництвом інших мудрих людей. Чи є у твоєму житті особа, до якої можеш звернутися з проханням про добру пораду, молитву? Кожній з нас, матерів, без огляду на те, чи маємо доброго й турботливого чоловіка, чи самі виховуємо дітей, потрібна така людина. Для мене впродовж усіх тих років, коли зростали наші діти, такою особою була Лінда Ділов[1], відома також і в Польщі авторка багатьох цінних книжок для жінок та організаторка й учасниця численних жіночих конференцій. Те, що саме така жінка трапилася на моїй життєвій дорозі, сприймаю за великий Божий дар. Мені вдалося дуже багато навчитися від неї, не лише слухаючи її лекції та читаючи книжки, які написала, а й, передовсім, спостерігаючи за її подружнім життям і дивлячись на те, як вона виконувала свої материнські обов’язки. Я могла поставити їй будь-яке запитання, і вона жодного разу не зігнорувала й не висміяла його. Лінда й далі залишається для мене чудовим прикладом мудрої жінки, дружини і матері.

Таких жінок, як вона, я зустріла на своєму шляху небагато, але дуже вдячна Богові за все, чого мені вдалося від них навчитися, зокрема, дивлячись на приклад їхнього життя.

На різних етапах життя ми потребуємо такої особи, якій нам хотілося б розповісти про своє життя та почути від неї оцінку наших дій. Не маючи цього, часом прямуємо в хибному напрямі, навіть не усвідомлюючи якої кривди завдаємо найближчим, яких любимо, та собі.

Пам’ятаймо про те, що мусимо постійно розвиватися, аби могти надихати наших чоловіків, дітей, а також самих себе.


[1] Лінда Ділов – американська християнська письменниця й місіонер, авторка багатьох книжок, учасниця численних конференцій і семінарів. Має четверо дітей і десятеро внуків. – Прим. пер.

Попередній запис

ПОДБАТИ ПРО ТЕ, ЩО НАЙВАЖЛИВІШЕ

Наступний запис

ПОПЕРЕДНЄ СЛОВО