Не так, як дає світ
Ісус Христос добре розумів, що таке війна, вбивства та взаємна ненависть. Тому для кожної людини бажав миру і часто говорив: «Мир вам!» Цим привітанням Він здебільшого розпочинав зустрічі з апостолами, а також з іншими людьми, котрих навчав.
В Євангелії читаємо звернення Ісуса Христа до апостолів під час Таємної Вечері: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ.» (Ів. 14:27). Тут варто акцентувати на словах «мир Свій» і «не так, як дає світ».
Який мир хоче нам дати Ісус Христос?
Передусім не лише внутрішній. Ісус Христос прагне, щоб люди не лише не вели воєн, не вбивали одне одного, а й у думках та почуттях не плекали гніву, злости й ненависти, щоб були сповнені миром та доброзичливістю. Бо ті, у чиїх душах затаїлась заздрість і ненависть, замість миру і любови, навіть якщо не ведуть видимої війни, то не мають справжнього Христового миру, а лише той, який найчастіше трапляється у світі, – вдаваний і короткотривалий. Раніше чи пізніше такі люди почнуть ворогувати з іншими.
Ісус Христос вимагає від християн усунути злість, заздрість і ненависть з почуттів та думок. Він прагне внутрішнього роззброєння, яке доведе до зовнішнього миру.
Діти і мир
Чи діти та молодь мають у своїх серцях справжній, Христовий мир? Якщо подивитися на хлопців, то можна в цьому засумніватися. Часто можна побачити, як двоє хлопців спочатку кричать і ображають один одного, а потім чубляться, наче півні. Чи мають дух миру товариші, що їх оточують, чи хочуть їх помирити? Дуже рідко. Здебільшого оточують їх і заохочують до бійки: «Не піддавайся! Бий його!».
Однак так поводяться не всі. Є й такі молоді особи, котрі розуміють, чим є любов, прощення та Христовий мир. Якось я спостерігав за двома підлітками, які билися. Було видно, що бійка їм вже обридла, але «глядачі» заохочували не піддаватися. Жодному з хлопців амбіція не дозволяла припинити бійку першим. Тоді до гурту підійшов трохи старший він них скаут, розборонив їх, наказав, щоб потиснули один одному руки, і мовив: «Нічия. Можете спокійно йти по домівках». Хлопці, котрі билися, були йому вдячні, хоча й соромилися визнати це голосно.
Той підліток мав справжній дух миру і допомагав Христові поширювати мир у світі. А що ми можемо сказати про хлопців, котрі заохочували до бійки?
Дівчата не б’ються кулаками, як хлопці. Однак серед них також трапляються сварки і прізвиська. Це спосіб дівочої боротьби, в якій виграє витриваліша. Можливо, це не загрозливий вид війни, та ліпше, щоб його не було.
Якщо на світі буде багато добрих дітей і молоді, а в їхніх серцях пануватиме дух любови і миру, то в майбутньому вони не допустять до сварок і воєн між народами. Якщо їх буде величезна більшість, то вони зуміють зупинити одного чи кількох невігласів, які хотітимуть війни.
Неповносправний та товариші
Перед уроком у класі четверо хлопців почали докучати своєму товаришеві Кросі, у котрого було руде волосся та атрофія однієї руки. Вони били його лінійками, кидали йому в обличчя лушпиння каштанів і насміхалися з його каліцтва. Кросі сидів блідий і сумний, здавалося, лише його очі просили про те, щоб дати йому спокій.
У якийсь момент Франті, один із чотирьох хуліганів, став на лавці й почав насміхатися з матері Кросі, котра торгувала на базарі городиною, показуючи, як вона з кошиками чекає на сина. Багато хто в класі почав з цього сміятися. Обурений Кросі не стримався, схопив каламар і з усієї сили кинув у Франті. Але той відхилився, і каламар влучив в учителя, котрий саме заходив до класу.
Блідий вчитель запитав: «Хто це зробив?». Всі мовчали. Учитель запитав голосніше: «Хто це зробив?». Тоді Ґароне, якому було шкода неповносправного товариша, встав і сказав: «Це я». Учитель на те: «Ні, це не ти. Нехай встане винний. Обіцяю, що не каратиму». Встав Кросі й мовив крізь сльози: «Вони били та зневажали мене. Тому я не стримався і кинув каламар». Учитель наказав йому сісти і звернувся до всіх: «А тепер нехай встануть ті, що його спровокували». Винні встали з опущеними головами. «Боягузи, – присоромив їх учитель, – знущаєтеся над слабшим і нещасним. Ваш вчинок огидний. Як вам не соромно?».
Потім учитель похвалив шляхетний вчинок Ґароне, який намагався захистити Кросі, й на його прохання не покарав винних.
Злосливість і надоїдливість часто бувають заразними. Якщо в групі знайдеться хтось один з такою вадою, то здебільшого інші йдуть за ним, хоча поза групою поводяться порядно. А повинні б протиставитися і звернути увагу верховоді. Так повчає Євангеліє і підказує здоровий глузд. Якщо ж не вміють цього зробити, то нехай ліпше залишать групу.
Старші діти та молодь, хоча іноді самі бувають жорстокі та злі, все ж очікують від дорослих доброти, лагідности та розуміння. Тому сподіваємося, що, не караючи винних, учитель полегшив їм виправлення власної помилки. Проте спочатку засудив їхній вчинок. Він вчинив так, як Христос, Який пробачав навіть розпусницям, але додавав: «Іди і більше не гріши».
А як ми ставимося до неповносправних осіб?