Коли я кажу, що ми всі можемо стати лідерами, то маю на увазі, що всі ми можемо стати головними дійовими особами своєї особистости. Як я писав у книзі Бути щасливими, треба навчитися «жити життям», а не дозволити життю «жити нами».
Отож, дорогий читачу, візьми у свої руки власне життя!
І зроби це негайно, вже!
Я сподіваюся, що ці сторінки допоможуть тобі прокинутися, поки ще не пізно.
До речі, запізно ніколи не буває.
Влада, про яку тут ідеться, – це особиста влада, завжди доступна кожній людині, навіть в останні хвилини життя.
Отож, звільни себе!
Чини великі речі, які, зрештою, є найбільш смиренними і буденними: посміхайся кожному, кого зустрічаєш, хто б це не був; допоможи потребуючому; понад усе, прощай своєму найгіршому ворогу і ти покинеш землю з вічним миром у серці.
У моєму розумінні, справжній лідер вірить у Бога. Він непохитно вірить, що є божественним сотворінням, особливо в складні хвилини життя.
Він ніколи не відчуває внутрішньої порожнечі, бо знає, що його Батько, Бог, завжди його любить.
Його серце є завжди веселим і добрим.
Він не дозволяє конформізму, модним ідеям твого часу опанувати тебе. Він відвойовує свою особисту відмінність.
Він плекає справжню дружбу.
Він ніколи не почувається самотнім.
Він завжди є автентичним, справжнім. Завдяки цьому він притягує до себе тих, хто є поруч.
Він – будівничий, і в жодному разі не руйнівник.
Він – сміливий. Ніколи не намагається всім подобатися.
Він не дозволяє іншим турбувати його внутрішній глибокий мир і спокій.
Він не боїться вступити в дискусію. Він натренований у цьому, він робить це кожного дня. Але коли після роздумів приймає рішення, то доводить справу до кінця. Чого б це йому не коштувало.
Він не нехтує нагоди чогось навчитися, зростати. Навіть якщо всі і так визнають його досвід та мудрість.
Йому не шкода ділитися власними ідеями. Він знає, що поки перебуватиме з Богом, то його креативність не вичерпати.
Він завжди сповнений ентузіязму. Постійно перебуваючи на шляху зростання, він знаходить всередині себе велику силу й енергію.
Він може бути сумним, але ніколи не впадає в депресію.
Він знає життя, знає, що в ньому чергуються падіння і злети.
Він не завжди робить те, що йому подобається, але завжди знає, що робить. Він робить це з почуттям, з покликання. Тому й досягає успіху.
Він не шукає слави, грошей, сексу. Він знає, що всі ці речі ефемерні, відірвані від шляху особистого зростання. Він цими речами не переймається. Справжній лідер знає не тільки те, як важливо досягти мету, але й те, що набагато важливіше, яким чином цю мету досягати.
Справжній лідер знає, що одного дня йому доведеться померти і він про це не забуває. Це надає відповідної інтенсивності для праці над кожною справою, навіть найменшою, ніби відпиваючи вино з бокалу. Він знає, що час не можна витрачати намарно.
Він ніколи не забуває про інших. Знає, що Ісус йому сказав: «Те, що ти зробиш найменшому, те зробиш для Мене».
Справжній лідер знає, що життя на землі не є його єдиним життям. Воно лише перший етап, приготування до іншого – вічного.
Справжній лідер намагається віднайти рівновагу, гармонію всередині себе. Він знає, що є час діяти і час зупинитися, є час говорити і час побути в тиші.
Справжній лідер, понад усе, вміє перетворювати травми в мрії.
Бути справжніми й автентичними
Я усвідомлюю, що перш ніж говорити про те, як стати лідером, потрібно було б сказати про те, як стати справжніми й автентичними особистостями.
Поки я писав попередні рядки, то згадав усі книжки, які написав дотепер, а насамперед згадав листи, які мені пишуть читачі. Вони висловлюють вдячність, розповідають про спокій, силу, допомогу, яку отримали завдяки моїм словам.
Я дякую Богові за це. І… плачу.
Плачу з радости.
Мені вже доводилося в житті плакати з радости.
Я зворушений.
Я думаю про бідність сім’ї, з якої походжу, про всі поневіряння, які мені довелося пережити, про непорозуміння, про знущання, про духовну вбогість маленького провінційного містечка. Я всіх прощаю. Дякуючи Богові, дякуючи вам, читачі… в іншому випадку я не дав би собі ради. Вони намагалися вбити мою ідентичність. Я продовжуватиму писати з іще більшою силою, з іще більшим завзяттям.
Мій батько, коли ще жив, був завжди першим, єдиним у родині, читачем моїх творів. Далі моя думка лине до його матері, моєї бабці Кароліни, яка навчила мене писати. Дякую, бабцю.
Минають роки, і щораз яснішою для мене виглядає моя місія. Свідчити своїми творами про час, в який я живу. Твори незвичні, нові, пророчі, написані максимально просто, щоб вони стали доступні для всіх.
Терапевтичні твори.
Які зцілюють рани, завдані важкими, жорстокими дитинством і юністю.
Твори, які промовляють до серця того, хто їх читає, бо вони правдиві, автентичні, насичені. Сповнені енергії.
Дякую, Господи.