Думка, яку ми зараз розвинемо, проста, але дуже важлива, і може дати нам цінні орієнтири на нашому особистому шляху, зокрема для подолання труднощів, з якими ми зустрічаємося в молитовному житті: наша молитва буде доброю і плідною, якщо вона базуватиметься на вірі, надії й любові. Вона повинна спиратися на дотриманні трьох «християнських чеснот», як їх традиційно називають, яким Святе Письмо надає такого великого значення (особливо у вченні святого апостола Павла), адже в них міститься фундаментальний динамізм християнського життя[1].
Коли ми вирішуємо присвятити якийсь час особистій молитві, то можемо реалізувати це по-різному: розважати над певним уривком зі Святого Письма, повільно читати псалом, довільно розмовляти з Господом, дозволити своєму серцю співати, молитися на вервиці чи використовувати іншу форму повторюваної молитви, просто встати перед Господом, нічого не кажучи, відкриваючись перед Ним чи прославляючи Його тощо. Пізніше ми повернемося до цих різних можливостей, які можемо вільно використовувати на свій розсуд.
Втім, найважливішим є не використання того чи іншого методу, а перевірка глибинної готовности нашого серця, коли ми молимося. Саме ця внутрішня готовність, а не якась техніка чи якісь особливі слова, забезпечують плідність молитовного життя.
Врешті, важливим є те, що коли ми починаємо молитися, коли використовуємо той чи той метод з цієї метою, усе базується на внутрішній готовності до віри, надії та любови.
Тепер розглянемо кожну з цих трьох «християнських чеснот», її значення і роль у молитві.
[1] Див., наприклад, 1 Тим. 1:3; 1 Тим. 5:8; 1Кор. 13:13.