«…Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід». Ів. 15:16
У цій главі я хотів би відповісти на таке запитання: що дозволяє нашому молитовному життю здійснювати справжню зустріч з Богом і, внаслідок цього, приносити багаті й тривалі плоди?
У вступі до свого твору «Сходження на гору Кармель» святий Іван від Хреста стверджує одну дивовижну річ: «Трапляється також, що якась душа переконана, наче не може молитися, а насправді сягає в молитві найвищих вершин, і навпаки, є душі, які вважають, що багато чого досягли в молитві, хоч насправді зробили тільки перші кроки»[1].
Іншими словами, є люди, які вважають, що моляться погано, але насправді моляться добре, тоді як інші уявляють собі, що моляться добре, але роблять це погано!
Як це розрізнити? За якими критеріями?
Нелегко розпізнати якість молитовного життя. Особливо якщо йдеться про власне! Втім, я наважуся розібратися в цьому делікатному питанні, позаяк воно надзвичайно важливе.
Щоб оцінити наше молитовне життя, ми можемо взяти за основу два аспекти: аспект плодів і аспект різних способів розвитку молитви. Я звертатиму увагу на них по черзі.
*
«Пізнається бо дерево з плоду», – каже Господь в Євангелії (Мт. 12:33). Якщо наша молитва правдива, вона принесе плоди: зробить нас смиреннішими, лагіднішими, терплячішими, довірливішими тощо. Поволі вона розкриватиме в нашому житті усі «плоди Святого Духа», перелік яких апостол Павло наводить у Посланні до галатів: «…любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра…» (Гал. 5:22).
Насамперед вона дозволить нам ще більше любити Бога і наших ближніх. Любов є плодом і остаточним критерієм будь-якого молитовного життя. «І коли… любови не маю, то я ніщо», – завзято стверджує святий Павло (1Кор. 13:1-3).
Не бажаючи позбавляти цей критерій абсолютної першости (але маючи на думці питання: чи можна виміряти свій рівень любови?), гадаю, що на практиці правильно буде узяти за критерій мир.
Можна ствердити, що молитовне життя у своїй сукупності є в людини «на місці», якщо вона переживає його як місце умиротворення. Вона може сказати: моя молитва не є чимсь надзвичайним, я далеко не великий містик, часто розсіяний і в мене трапляються хвилини духовної вбогости; зазвичай я не відчуваю нічого особливого і зовсім не вважаю, що досягнув вершин духовного життя. Та попри це, я визнаю, що постійні зустрічі з Господом впливають на моє внутрішнє умиротворення. Цей мир не завжди відчувається з однаковою силою, втім, він часто є результатом моїх молитов. Вони дозволяють мені бути спокійнішим та довірливішим, дещо абстрагуватися від проблем і турбот, менше драматизувати труднощі, які пригнічують мене в житті… І я добре відчуваю, що цей мир, це вміння абстрагуватися від тривог не є плодом моїх роздумів чи психологічних зусиль, а отримані мною як дар, як ласка. Іноді несподівано: я мав би всі підстави тривожитися, та ось моє серце отримує спокій, і я чудово усвідомлюю, що це не моїх рук справа. Джерелом цього є Інший…
Якщо добре помізкувати, інакше й бути не може: Бог є океаном, безоднею миру. Якщо моя молитва щира і по-справжньому приводить мене до сопричастя з Ним, то якась частка цього божественного миру не може мені не передатися. «Молитва щодня дарує нам постійно новий мир», – каже отець Матвій Ель-Мескін, великий творець сучасної чернечої віднови серед єгипетських коптів[2].
У Богові є така сила життя, яку ми нездатні виміряти; «Господь, Бог твій, – Він палючий огонь» (Втор. 4:24), і водночас у Ньому є така лагідність, мир, нескінченна глибина, яка принаймні частково передається нашому серцю, коли ми смиренно відкриті на Його присутність. «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:7).
Цей дар внутрішнього миру цінний тому що саме в цій атмосфері миру любов може зростати. Мир відкриває нас на проникнення в нас благодаті й полегшує наше розпізнання в сприйнятті ситуацій і рішень, які належить прийняти. Очевидно, що людина не завжди переживає його однаково; закономірно, що в нашому житті є злети і падіння, хвилини випробувань, коли нас опановує неспокій, і нам нелегко звільнитися від нього.
Втім, моє твердження залишається правдивим: якщо впродовж тривалого часу ми живемо молитовним життям як звичним джерелом внутрішнього умиротворення, то це дуже добрий знак.
Якщо ж, навпаки, не маємо такого досвіду, то це означає, що слід поставити собі запитання: може ми молимося замало або з таким внутрішнім настроєм, який не є до кінця правильним? У такому разі, як мені здається, необхідно щиро порозмовляти з духовним наставником.
На завершення цього питання додаймо, що одним з цінних плодів молитви є чистота серця. Молитва має в собі велику силу внутрішнього очищення. У молитві серце заспокоюється, умиротворяється, знову звертається до Бога. Хіба чисте серце не те, яке повністю звернене до Бога, у довірі, у прагненні по-справжньому любити Його і в усьому чинити Його волю?
[1] Св. Іван від Хреста. Сходження на гору Кармель. Темна ніч. Львів: Свічадо, с. 85. Переклад Андрія Маслюха – прим пер.
[2] Matta El Maskоne, L’expèrience de Dieu dans la vie de priиre, Paris: Abbaye de Bellefontaine, 1996, p. 30.