Проблема в тому, що більшість людей не вважає себе мужніми.
А мужність прихована в кожному з нас, треба лише витягнути її назовні.
Деколи для перемоги достатньо лише якоїсь дещиці мужности.
Ніколи не переривайте гри і не здавайтеся.
Зупиніться, відпочиньте і продовжуйте з більшим запалом.
Не мучте себе, коли щось йде не так, як ви запланували. Зупиніться і зачекайте.
У тиші.
А мужність повернеться.
Питаєте, де її взяти?
Ніде, вона є всередині вас.
Всередині кожної особи.
Ще ніхто не дослідив гігантський потенціял нашого мозку.
Не забуваймо, що ми – Божі діти, створені на Його образ і подобу.
Якщо Божі діти не вважають себе мужніми, то це зумовлено лише їхнім особистим небажанням.
Страх – небезпечна річ, але відсутність страху – не менш небезпечна.
Відсутність страху зумовлена на підсвідомому рівні поверховістю та невіглаством.
Відсутність страху притаманна невпевненим незрілим особам.
Дуже часто відсутність страху плутають з мужністю.
Коли ми спостерігаємо за якоюсь небезпечною для життя присутніх бравадою, то зазвичай не вживаємо слово «мужність».
Мужність не полягає у відсутності страху.
Така відсутність – для невпевнених осіб, які почуваються неповноцінними.
Часто за цією «відсутністю» страху прихований справжній страх. Страх відповідальности.
Занадто боятися і нічого не боятися – це два боки однієї медалі.
В обох випадках ми маємо до діла з особою, яка спотворює дійсність.
Вона не хоче пізнати себе, свою людяність, свої таланти і недоліки.
Страх існує для того, щоб боротися з ним, а не заперечувати його.
Ось у чому полягає завдання для справжньої людини.
Обирати
Учинкам завжди має передувати думка.
Наші вчинки не можуть бути імпульсивними, вони завжди мають визначатися певною метою в рамках певного задуму.
Це не реакція!
Той, хто реагує, не обирає.
Творчий підхід і планування діяльности типові для особи риси.
Уміння обирати типове для свідомої людини.
Уміння обирати дозволяє прямувати шляхом психодуховного зросту.
Не варто зупинятися через неважливі речі, через образи чи плітки.
Пам’ятайте про неминучість смерти й одразу ж розставляйте все на свої місця.
Той, кого зовнішній світ тримає ззовні, ніколи не стане паном своєї долі.
Уміння обирати означає надавати повсякденним речам, можливим ситуаціям і зустрічам, конкретні пріоритети.
Уміння обирати народжується з почуттів і вчинків проаналізованого «я» зі зниженим рівнем особистого неврозу.
Натомість багато осіб не хочуть обирати, даючи іншим можливість обрати замість себе.
Однак повноцінне життя можливе лише з перших рук!
Таким є становище людини.
Той, хто не хоче грати головну роль у своєму житті, не може назвати себе живим.
Уміння обирати – це не дар, а здібність, яку ми отримуємо внаслідок тривалого тренування.
Без постійної практики тут не обійтися.
Якщо ви зросли в самопізнанні, то зможете легше зробити ваш вибір.
Людина в повсякденному вирі подій постійно змушена обирати.
Навіть той, хто відмовляється обирати, вже робить свій вибір: він обирає не обирати.
Дуже багато осіб відмовляються від особистої відповідальности за своє життя, надаючи перевагу, щоб за них обирали інші. Хіба це життя?
Вони переконані, що, уникаючи вибору, гарантують собі спокійне життя. Яке життя?
Я вважаю це найстрашнішим гріхом людства.
Народитися і не жити.
Це богохульство.
Відмова від своєї місії.
Не відкладайте на потім, обирайте вже тепер!
Або робіть це, або не робіть, але оберіть!
Якщо ви щось не зробили, то ви це не відклали на потім. Ви просто не зробили.
Треба насолоджуватися життям, а не прогинатися під його тягарем.
Жити незалежно
Необхідно жити відповідно до дійсности.
Натомість багато людей живе, слідуючи звичним нормам тих, хто часто відірваний від дійсности.
Я не хочу сказати, що ми маємо порушувати закони, але ми не можемо жити, виходячи лише з сукупности зовнішніх норм.
Не можна відмовлятися від особистої свободи.
І ми нічого не можемо вимагати від інших.
Оскільки в такому разі демонструємо власну безпорадність.
Якщо вони хочуть нам допомогти, то це їхній вибір, а не обов’язок.
Ми повинні бути незалежними від інших і їхньої думки про нас.
Це означає бути собою, обирати те життя, яке вважаємо найбільш відповідним для нас і нашого покликання.
Але це не означає залишитися наодинці, відмовившись від взаємин. Просто ми повинні розставити пріоритети.
Ми не зобов’язані примусово бути з кимось.
Ми повинні вміти казати «ні».
А для цього часто потрібна більша мужність, аніж для того, щоб сказати «так».
Якщо певні взаємини вам здаються добрими і плідними, то ви їх розвиватимете й інвестуватимете в них. В іншому разі облиште їх і не відчувайте за собою жодної провини.
Ми повинні стати незалежними та автономними по відношенню до інших.
Ми будемо з ними через любов, а не через примус.
Це означає уникати не інших, а ризику стати залежними від них.
Якщо інші протягують руку допомоги, прийми її, але необхідно навчитися жити самостійно.
Це вас сповнить силою, повірте мені!
Наприклад, стосунки батьків і дітей.
Батьки після того, як виховали достатньо сформовану особистість, мають випустити її саму у світ.
Супроводжувати, а не обмежувати.
Це означає не покинути, а поважати особистість дітей, не проектуючи на них свої невирішені проблеми, страхи і нездійснені мрії.
Любити когось означає бажати добра йому, а не собі.
Лише той, хто навчився самостійности, зможе любити по-справжньому.
Якщо ми хочемо, щоб наші діти були сильні, незалежні, то й самі повинні бути вільними і незалежними.