Ми неначе носимо в собі «дух фарисеїв». Я кажу це, тому що в Ісусові дні фарисеї були професійними «міряльниками».
Бог може сказати вам: «Я помазав твого сина особливим чином – щоб він служив Мені». Але ви враз берете свого міряльного шнура, прикладаєте її до сина і читаєте позначки на ній. Там немає сантиметрових позначок. Натомість там ви знайдете позначки на взір: «проблеми в навчанні», «не годиться для вишу» і «не цікавиться Богом». Отже ми міряємо його і визнаємо негідним – на нашу думку. Як наслідок, відкидаємо Боже слово, навіть не поміркувавши над ним, як слід.
Дух фарисеїв полюбляє витати навколо церков. Він полюбляє витягти релігійний сантиметр і ходити туди й сюди, міряючи людей та примовляючи: «Гм, гм. Гарний костюм. Але ж ти колись був наркоманом, чи не так? Авжеж, ти маєш минуле. Я чув, що ти розлучений. На тебе я надій не покладаю».
Я знаю, що з вами теж траплялося таке, тому що й сам робив подібне. Ми всі робили це і самі страждали від цього також, подеколи навіть в ім’я «покори». Коли ангел з’явився перед Гедеоном і сказав: «Господь з тобою, хоробрий мужу!» (Суд. 6:12), – Гедеон уже був приготував свого міряльного шнура.
Його відповідь була практично миттєва: «…Я наймолодший у домі батька свого» (Суд. 6:15). То що? Яке це має значення? Якщо Бог кличе вас до чогось, а надто коли посилає особистого ангельського посланця, то навряд чи має спершу порадитися з вашою сім’єю. Не має ані найменшого значення те, яке становище посідала сім’я Гедеона чи його рід. Тільки-но ангел ступив на тік, щоб виголосити слово, Гедеонові прийшов час сказати: «Гаразд, просто покажи мені, що я маю робити».
Єдина ідея мірила, яка потрібна вам, – це Божа безмежна спроможність і здатність. Боже покликання переважить усе решта у вашому житті. Він безмірний, і безмірне все, що Він робить.
Безкінечне постачання
Дехто з вас передивлявся недавно свої рахунки. Можливо, ви зробили це щойно минулого вечора. І пересвідчилися, що вам вистачає зарплати, аби їх оплатити. І знову об’явився ваш старий сантиметр, і ви сказали, як учні, перед тим як Господь помножив кілька хлібів та рибу, щоб нагодувати понад тисячу людей: «Але що то на безліч таку!» (Ів. 6:9). Один з учнів навіть зауважив: «І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав» (див. Мр. 6:37; Ів. 6:7). А ось ваша версія: «Авжеж, що цей малий дохід проти стількох рахунків? Навіть дві платні не вистачило б».
Саме так і функціонує міряльна ментальність. Супроти нашого обмеженого уявлення про можливості ми маємо Бога. Бог має «максимальну ментальність». Не треба застосовувати свою мінімальну ментальність до свого максимального Бога. Перестаньте міряти свою спроможність заробляти тим, що ви заробили торік чи змогли досягти своєю працею. Так ви лише покладете межу тому, що спроможний зробити Бог.
Він – Бог зростання. Він – Бог достатку. Разом з Ним, якщо лише віддати й довірити Йому все, що маємо, та слухатися Його, коли Він скаже нам, що робити, ми відчуємо зростання. Позбудьтеся своєї лінійки. Продайте її, абощо. Викиньте її з дому!
Міряючи, не позбавляйте себе чуда
Нехай на вас не впливають люди, які казатимуть: «Можливо, Бог досить могутній, щоб усе це зробити, але не думаю, що Він чинитиме чуда нині. Він зцілював. Він визволяв. Він піклувався надприродним чином. Він прикликав людей. Але не спішіть затамовувати подих нині. Зараз вийшло з моди думати, що Він чинитиме подібні речі».
Не перешкоджайте дивам траплятися у вашому житті. Не будьте, як ізраїльтяни, які, хоча й самі досвідчили не одне чудо, все одно вийшли і сказали: «Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?» (Пс. 78:19).
Звісно, вони не бачили ніякої їжі. Там, у пустелі, не було ресторанів і навіть фаст-фуду. І не було вечірніх крамниць. І вони щиро тривожилися, що помруть голодною смертю. Однак вони не мали би робити висновку, що Богові забракне могутности допомогти їм. Бог міг – і зміг – подбати про них. Він був більший від голоду й спраги тоді, і є таким і тепер.
Те саме було і в часи Ісуса – погляньмо на людей, які жили в Назареті, Ісусовому рідному місті. Євангелія кажуть нам, що коли Ісус прийшов до рідного міста, Він не зміг нічого вдіяти супроти «міряльних шнурів» тамтешніх мешканців: «І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру» (Мт. 13:54-58).
Міщани дивилися лише на докази. Хіба ж не їхні діти виростали разом з Ісусом, коли той був малий? Хіба Він не той, ким завагітніла Його матір Марія, перш ніж одружилася? Він не лише народився поза шлюбом, але й ходить тепер по цілому краї, обідаючи з грішниками та пияками. І цілий гурт запилюжених людей ходить за Ним услід, зокрема й кілька повій. Очевидно, що Він лише звичайний назарянин, хіба що трішки дивакуватий. І ті міщани балачками позбавили себе чудес – яких направду потребували, – навіть не натужившись.
А що вчинив Ісус? Він просто помандрував далі до другого міста, а потім ще далі. Усюди, куди Він приходив, каже Біблія, було зцілено всіх (див., наприклад, Мт. 4:24; 12:15; Лк. 4:40; 6:19). Очевидно, що слабка віра, з якою Він стикнувся в Назареті, була якимось чином пов’язана з відсутністю там чудес. Міряльні шнури послабили людську віру до тієї межі, коли вона вже була занадто мала.