Найбільшим подарунком, який я хотів би зробити для власної дитини, є здібність мати внутрішню свободу, бути відповідальною та свідомою власних емоцій. У мене цих здібностей не було протягом тривалого часу, та й тепер дуже часто їх бракує.
Це жахливо – не усвідомлювати власні переживання, коли всередині панує пустка. Це неначе життя з розбитим серцем, без повноти особистого усвідомлення, без можливости зосередитися в собі.
Мене навчили не слухати і не піддаватися емоціям, оскільки їх вважали неважливими та непотрібними.
Мене навчили приглушувати їх одразу ж, щоб спокійно йти за голосом суспільства. Але якого суспільства! Матеріялізм, споживацтво, фальш, гедонізм, жодної духовности та гарячкові пошуки «ззовні», а не «в» собі.
Так я роками шукав Бога поза собою.
Я не розумів (а як я мав це зробити після систематичної руйнації емоцій?), що повинен був шукати Його в собі. У своєму серці.
Тепер я розумію, що ніколи не обирав.
Я завжди реагував, планував, обдумував стратегії, тактику, йшов до мети… Але що ж відбувалося всередині мене?
Деколи я навіть не знав, хто я такий насправді.
Проектував, забував, компенсував, шукав виправдання, алібі, але не міг прийняти власні емоції, яких по суті навіть не розумів.
Ми завжди несвідомо рухаємося у вимірі «дати і мати» задоволення особистих фізичних, сексуальних та психологічних потреб, зменшити ризик та страх.
Бо так усі чинять.
Так ми робимо навіть тоді, коли кажемо, що любимо.
Навіть якщо віримо, що ми добрі і ніжні.
Стає дедалі складніше віднайти справжню вільну особу, яка прийняла відповідальність за власні емоції, навіть за свої вади, а не звинувачує в цьому інших чи обставини, не осуджує і не почувається жертвою. І не робить жертвами інших.
Ми повинні навчитися – і я разом із вами – більше ніколи не дозволяти, щоб хтось міг так глибоко негативно відкарбуватися в нашому серці та душі, позбавляючи нас нашого внутрішнього життя та особистих переживань.
Лише так станемо по-справжньому вільними і зможемо донести цю свободу нашим дітям.
Лише так ми більше нікого і ніщо не звинувачуватимемо в тому, якими ми є: ні минуле, ні складне дитинство, ні обставини, ні випадкових знайомих… Але кожен із нас сам вирішить, що він має відчувати в своєму серці.
Вміти прийняти себе
Я хотів би бути відкритим батьком, який не осуджує своїх дітей, а приймає їхню особистість, допомагаючи їм відкрити та прийняти власні темні сторони та примиритися зі собою, навчаючи позитивно використовувати свій досвід, яким би він не був, та перетворювати помилки на уроки життя.
Я лише недавно зрозумів, що важливіше перебувати всередині процесу, ніж чекати результатів.
Глибоке слухання власних емоцій допомагає пізнати себе. Це справжня причина того, що ми народилися та прийшли в цей світ. Зруйнувати блоки та захисні механізми, які ми збудували в собі, нехай і несвідомо, бо нам бракувало любови, коли ми були дітьми.
Ми засуджуємо себе, бо не можемо себе прийняти.
Не приймаючи себе справжніх, ми віддаляємося від серця.
І так відмовляємося від відповідальности за свої емоції.
Так втрачаємо гармонію та спокій.