Надмірна заклопотаність батьків

5 Дружина та я дуже заклопотані. Я багато подорожую і декілька разів на тиждень мене немає вдома, дружина досягла значних успіхів, працюючи маклером із нерухомости. Відверто кажучи, у нас не так багато часу для трьох дітей, але ми приділяємо максимальну увагу, коли разом. Ми би хотіли присвячувати більше часу сім’ї, але усвідомлюємо: значення має не стільки кількість, скільки якість. Ви погоджуєтеся з таким твердженням?

Дозвольте відповісти на ваше запитання, використовуючи не зовсім відповідне на перший погляд пояснення. Частково я заробляю на життя написанням книжок, що передбачає використання літературної мови, і дуже часто замислююся над обґрунтованістю народної мудрости та фраз, які так прижилися в нашій культурі. Коли я обговорював легальність порнографії з своїм другом, той зауважив: «Розумієш, не можна узаконити моральність». Я кивнув, погодившись, але пізніше запитав себе: «Чому б і ні?».

Вважається неморальним вбивати, ґвалтувати, зводити наклеп на інших, обманювати та грабувати, і ми спромоглися прийняти закони проти такої поведінки, чи не так. Хіба не всі кримінальні закони ґрунтуються на забороні протиправних і поганих по суті дій? Насправді неминуче настав би безлад, якби наші законодавці вірили: «Узаконити моральність не можна».

Повертаючись до запитання про кількість приділеного часу дітям порівняно з його якістю, наведемо ще одне також неоднозначне висловлювання. У мене немає наміру зневажити батька – автора цього запитання; ця фраза передає занепокоєння надто заклопотаних батьків, які відчувають провину приділяння недостатньої уваги дітям. Батьки відвозять дітей на весь день у дитячі садочки та наймають нянь на ніч, присвячуючи мало часу спілкуванню. І щоб виправдати себе за це, мами та тати звертаються до фраз, які здаються такими правильними та логічними: «Розумієте, має значення не кількість часу на спілкування, а його якість».

Такі висловлювання не позбавлені сенсу. Всі погодяться з тим, що перебувати з дітьми пліч-о-пліч сім днів на тиждень беззмістовно, якщо ми злі, пригнічені, примхливі та наше ставлення залежить від настрою. Ось чому виникають питання про кількість спілкування порівняно з якістю. З такою двозначністю не можна змиритися в нашому житті; чому ж ми допускаємо її, коли йдеться про наших дітей? Спробую це пояснити.

Припустимо, ви дуже зголодніли, бо не їли нічого протягом цілісінького дня. Ви вибираєте найкращий ресторан міста і замовляєте найсмачніший стейк у меню. Офіціянт підкреслює, що ніжне філе є фірмовою стравою ресторану, його роблять на відкритому вогні до півготовности. За двадцять хвилин офіціянт приносить замовлене і ставить перед вами. Посередині величезної тарілки самотньо лежить малесенький шматочок м’яса, а збоку біля нього – не більша порція картоплі.

Ви невдоволено скаржитесь офіціянту: «І оце ви називаєте стейком?»

Він відповідає: «Пане, як ви можете критикувати, якщо ще не скуштували м’яса? Я приніс найсмачніший малесенький кусочок м’яса, що можна купити за ці гроші. Воно ідеально приготовлене, зі смаком посолене та подане гарячим. Я сумніваюся, що десь у місті ви можете знайти кращий варіянт. Я не сперечаюся про обсяг порції, але зрештою, пане, всі знають: не кількість вечері має значення, а якість».

«Нісенітниця», – відповідаєте ви, і я цілком погоджуюся з вами. Розумієте, підступність цієї простої фрази полягає в пропонуванні двох протилежних чеснот і вибору між ними. Якщо якість та кількість є невід’ємними елементами в сімейних стосунках, то чому би нам не віддати дітям і те, і те. Недостатньо дражнити «голодних» дітей малесенькими шматочками стейку, навіть якщо він ідеально приготовлений.

Я вважаю: твердження для зіставлення питання якости та кількости, можливо, допомагають обґрунтувати те, що наші діти не одержать нічого!

6 Я хочу запитати вас про щось дуже особисте. Ваші книжки присвячені розгляду практичних аспектів щоденного життя. Вони пропонують рішення та поради, що стосуються розчарувань та проблем батьківства та шлюбу. Але мені цікаво, як все відбувається у вашій сім’ї? Чи завжди все у вас вдома гаразд? Чи колись ви відчуваєте, що не виконали свого батьківського обов’язку? І якщо так, то що ви робите, коли сумніваєтесь у собі чи звинувачуєте себе?

Мені ставили це запитання багато разів, хоча відповідь на нього не повинна нікого здивувати. Ширлі та я стикаємося з такими самими розчаруваннями та проблемами, як і інші. Наша поведінка не є завжди зразковою, не є вона зразковою і в наших дітей. І інколи наш дім перетворюється на пекло.

Щоб ви зрозуміли мене краще, я опишу вам день, який ми назвали «чорною неділею». Святий день для нас часто є найгіршим днем у тижні, особливо зранку. Я знаю, що багатьом із батьків дуже важко зібрати дітей до церкви. Та неділя була для нас дуже невдалою. Того дня ми проспали, а це означало необхідність поспіху, щоб вчасно потрапити до церкви. Нам із Ширлі було дуже важко емоційно. Потім додалися розлите молоко за сніданком та паста до взуття, порозмазувана на підлозі. Звичайно, Раян одягнувся першим, вискочив через двері в сад і повернувся брудним від ніг до голови. Ми змушені були переодягати його знову. Замість згладжування роздратування ми почали критикувати і звинувачувати один одного. Наскільки я пригадую, врешті один ляпас вже пролунав, і виникла загроза інших. Так, цей день став особливим, і його варто було або запам’ятати, або забути. Зрештою, четверо задиханих людей забігли до церкви, готові для безмежного духовного благословення. Я би не хотів пережити ще один такий день.

Упродовж цілого дня я почувався винним за неприємності в нашому домі тієї «чорної неділі». Безперечно, діти завинили також, але це швидше було реакцією на нашу неорганізованість. Ми з Ширлі проспали, і саме це спричинило конфлікт.

Після вечірньої молитви я покликав родину за сімейний стіл. Я почав описувати події дня і попросив у кожного вибачення. Мало того, я сказав, що кожен може поділитися своїми емоціями.

Раяну надали можливість висловитися першим, і він розкритикував маму.

«Ви сьогодні дуже багато бурчали, мамо! – сказав він із почуттям образи. – Ви звинувачували мене протягом цілого дня».

Тоді Ширлі пояснила причину незадоволення сином, намагаючись не захищати себе.

Тоді Дана також висловила своє обурення та незадоволення. Нарешті ми з Ширлі мали змогу пояснити, що призвело до такого напруження.

Це був цінний час відвертости та чесности, що об’єднав нас як сім’ю. Потім ми разом помолилися і попросили Господа допомогти жити та працювати разом у любові та гармонії.

Хочу сказати: у кожній сім’ї часом порушують усі правила – навіть ті, що стосуються християнських принципів, яких усі дотримуються. Втома може зруйнувати всі ці строгі ідеали, рекомендовані батькам на семінарах, у книжках та в проповідях. Важливе запитання: як батькам після закінчення шторму відновити стосунки у своїх сім’ях? Вихід із такої ситуації неодмінно з’явиться завдяки відкритій, доброзичливій розмові.

Повертаючись до запитання, визнаємо: психолог не може запобігти виникненню емоційної нестабільности у власній сім’ї, так само, як і лікар не зможе застрахуватися від хвороб у своїй. Ми живемо в недосконалому світі, де на нас чатують небезпеки. Проте біблійні принципи пропонують найбільш здоровий підхід до життя сім’ї, – дозволяючи навіть із стресу отримати користь. (Колись я вам розкажу про «чорний понеділок»).

Попередній запис

Ідеї для духовного життя

Наступний запис

Діти і смерть