Колись мені було достатньо мати няню – у мене була така няня, Богу дякувати, яка дуже виручала й досі завжди виручає у випадку якихось родинних проблем і накладок. Це жінка, яка народилась для того, щоби виховувати дітей, і вона від цього отримує страшенний кайф. Я їй по-тихому заздрю, бо вона робить усе, чим займається, з величезним задоволенням.
Але потім період няні минув, і стало справді важко – почалися садочки й школи. У школі дитина просиджує півдня, коли їй розповідають, чого би вона мала навчитися, але здебільшого не вчать цього. І тут доводиться вибирати – займатися з дитиною після уроків чи наймати вчителя, який займатиметься з дитиною після уроків. Так чи інакше – це означає майже 10-годинний робочий день щодня для дитини, до того ж більшість часу використовується максимально неефективно.
Наприклад, математика часто зводиться до завдань множити в зошиті безкінечні приклади, які не влазять у калькулятор. Дитина сидить над цим годинами, втрачаючи рештки бажання чогось навчитися. А після цього на контрольних перевіряють уміння розв’язувати логічні задачі, вправляння в яких на уроках зводилося до мінімуму. У підсумку – погана оцінка й втрата мотивації. Зате – черговий доказ необхідності найняти репетитора. У другій чверті першого класу діти вже пишуть диктанти з іноземної мови – перевіряють орфографію написання англійських чи німецьких слів, це при тому, що, згідно з тією ж програмою, діти не вивчили на цей момент іще всіх латинських букв. Та й українських у прописі – також.
Уся програма складена так, що зберегти віру в себе практично неможливо. Навіть батькам, не те що дітям. Знайти когось, хто просто приходитиме займатися з дитиною після уроків, допомагатиме з домашніми завданнями й підтягуватиме прогалини в знаннях навчального матеріалу старшої школи, – неможливо. Доводиться обирати профільні предмети і з кожного займатися окремо. Якщо звернутися до шкільних учителів – існує ризик отримати просто завищені оцінки замість знань. Якщо звернутися до когось із-поза школи, є ризик отримати занижені оцінки, бо ж учитель відразу зауважить, що дитина займається, але не з ним. Буває й так, що дитина не отримує ні знань, ні оцінок, і це далеко не поодинокі випадки.
Наша система освіти організована так, аби за максимальної затрати коштів і зусиль давати мінімальний ефект. Коли я розмовляю про це з товаришками, діти яких вчаться, скажімо, у Німеччині, вони взагалі не розуміють, про що йдеться. Уроки їхні діти роблять зазвичай у школі – з тими ж учителями, які задавали ці уроки, і це змушує вчителів контролювати кількість домашніх завдань і враховувати індивідуальні особливості учнів. Скажімо, дітям, яким важче дається навчання, задають менше, щоби вони могли адекватно засвоїти матеріал, а не лише відчути власну меншовартісність. Так діти значно менше часу проводять за навчанням, але знають більше. І головне – не втрачають упевненості в собі й мотивації працювати.