На початку нашої ери у Фейрані, де Ізраїль під проводом Мойсея мусив витримати свій перший ворожий напад, оселилися численні монахи та самітники. У проваллях та на схилах гір вони влаштовували свої крихітні помешкання. У Фейрані виникла церква, а 40 км на південь від оази біля підніжжя Джебел Муса було збудовано невелику каплицю. Однак дикі племена кочівників не залишають самітників та монахів на Синаї в спокої. Під час постійних нападів багато з них покладе голову. Коли восьмидесятилітня матір першого християнського імператора Костянтина, свята Олена, у 327 р. Р. Х. під час перебування в Єрусалимі почула про страждання синайських монахів, то зафундувала для них вежу-прихисток, яка й споруджується біля підніжжя гори Мойсея.
У 530 р. Р. Х. імператор Східної Римської імперії Юстиніян додатково забезпечує невеличку каплицю на Мойсеєвій горі сильним укріпленим валом. Аж до Середньовіччя укріплена церква на Джебел Муса залишається для прочан з усіх країв ціллю побожних прощ на Синай. За однією легендою це пам’ятне місце отримує назву монастир св. Катерини, яку воно носить і дотепер.
Наполеон наказує відновити ці занедбані мури в цій самотній твердині з ранньохристиянських часів.
У 1859 р. німецький богослов Констянтин фон Тішендорф знаходить у монастирі св. Катерини на Синаї один з найцінніших збережених пергаментних рукописів Святого Письма – славнозвісний “Codex Sinaiticus”. Він походить з IV ст. і містить Новий Заповіт та частини Старого Заповіту грецькою мовою.
Російський цар отримує його як подарунок, за це він дарує монастиреві 9000 рублів. Коштовність перебирається до Петербурзької бібліотеки, а в 1933 році “Codex Sinaiticus” за 500 000 доларів придбав у совітів Британський музей.
Маленька каплиця біли підніжжя Джебел Муса була збудована на тому місці, про яке кажуть, що там Мойсей побачив неопалиму купину: “І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ” (Виходу 3:2).
І цю надзвичайну подію намагалися пояснити в якийсь природній спосіб. Експерт з біблійних рослин, д-р Гарольд Н. Мольденке, керівник і куратор Ботанічного Саду в Нью-Йорку, щодо цього пише: “Серед дослідників, яким здається, що можна знайти природне пояснення, деякі гадають, що феномен куща, що “вогнем палає, а не згоряє”, можна пояснити з допомогою заростей газової рослини або фраксінелли – Dictamnus albus L. Це сильно розгалужена трава висотою 1 м. із волоттю червоних квітів. Ціла рослина вкрита крихітними олійними залозами. Ця олія така легка, що постійно випаровується, а зближення з відкритим вогнем спричиняє раптове займання… Логічним виглядає й пояснення Сміта. Він підозрює, що “полум’ям вогню” могла бути розквітла кармазиново-червоним цвітом гілка омели (Loranthus acacia), яка росте повсюди у Святій Землі та на Синаї на різноманітних тернистих кущах і деревцях акацій. Коли ця омела стоїть у повному цвітінні, кущ від її яскравих, полум’яних барв виглядає охоплений полум’ям”.
* * *
- “І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й отаборилися в пустині. І отаборився там Ізраїль навпроти гори. А Мойсей увійшов до Бога….” (Виходу 19:2-3).
- “І зійшов Мойсей до народу, і сказав їм це все. І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: Я Господь, Бог твій… Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” (Виходу 19:25, 20:1-3).
На Синаї відбувається щось унікальне в історії людства. Тут лежать корені і велич віри, яка спромоглася обійняти всю Земну кулю. Мойсей – дитя світу, який наповнений вірою в незліченну кількість божеств, богів у різних подобах, проповідує віру в ОДНОГО Бога! Мойсей стає проповідником монотеїзму – ось велике, справжнє і незбагненне чудо Синаю. Мойсей – невідомий, вихований на єгипетській чужині син і внук кочівників, “зійшов до людей та переповів їм це”. Кочівники, які мешкають у наметах з козячих шкір у степу під відкритим небом, перші чують цю вістку, приймають її і несуть далі. Спершу 39 років поміж собою – у самоті степу, на дзюркотливих джерелах, тихих водопоях тінистих оаз та в жалібному вітрі, який віє над суворим ландшафтом. Пасучи овець, кіз та ослів, вони говорять про одного великого Бога, про JHWH.
Так починається чудесна історія цієї світової релігії. Прості пастухи мандрують з труднощами і несуть нову велику віру у свою нову батьківщину, звідки ця вістка одного дня піде по всьому світі, до всіх народів Землі. Потужні народи і величні царства тих далеких часів давно відійшли в царство минувшини. Потомки ж пастухів, які перші звернулися до віри в одного і всемогутнього Бога, живуть до сьогодні.
“ Я Господь, Бог твій… Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” – це унікальний випадок, відколи люди існують на землі. Для нього немає прикладу, немає спонукання з боку инших народів. Певности в цьому ми завдячуємо археологічним знахідкам та відкриттям в Єгипті – країні, де виріс і виховувався Мойсей, та в инших країнах Давнього Сходу. Як сонячний культ Ехнатона, так і засвідчені в Месопотамії виявлення багатьох богів в одному єдиному богові, богові війни Нінурта, є лише неясними підготовчими ступенями монотеїзму. Всім цим уявленням бракує централізуючої сили, бракує визволительної етичної думки, яка вкорінена в десяти заповідях, які Мойсей зносить із самітніх вершин гори Синай у серця і уми людей. Лише в народу Ізраїля на Родючому Півмісяці пробивається нова ідея Бога в її чистій і ясній формі, вільна від магії, вільна від різнобарвних і гротескних зображень, а не як матеріялістичне приготування для подальшого життя людського “я” у потойбіччі. Без прикладу і зразка є також зрозуміла й наказова форма десяти заповідей. Ізраїльтянам наказано не грішити, бо цього хоче Ягве!