Що буде в небі після воскресення, коли вже не буде історії і завершиться відкуплення? Чи буде нудьга? Ні, бо любов завжди винахідлива. Якщо ми цього не зрозуміли, то значить ми не любили, навіть по-людському. Закохані не нудьгують; творчість – невід’ємна риса любови. Любов творить і ще раз творить. А оскільки Бог «усе переробить заново», виходячи з любови, то Його творіння не буде інертне.
Тут вживають термін небесної літургії, щоб сказати, що це буде як хор чи оркестр, де гратимуть різні інструменти і де кожен зберігатиме свою індивідуальність. На відміну від звичайного оркестру, там не виконуватимуть мелодію, написану заздалегідь; це буде радше щось подібне на джазовий оркестр, де музиканти безперервно видумують мелодію. У цьому виражатиметься надзвичайне сопричастя в безперервному видумуванні.
Небесна літургія буде феєрверком усіх проявів людської святости, нестиме слід історії через час, раси, мови, народи, виражаючись у сопричасті, вона буде чимось на взірець величезного меморіялу людської історії. Ця історія, що інколи нам здається такою посередньою, буде перетворена, і цілком проникнута любов’ю, вона стане самим змістом небесної літургії. Жак Маритен любить казати, що ангели розповідатимуть нам історію. Ми ж, люди, є свідками лише зовсім незначної частини історії, тієї, яку ми творили; але історія – це ще й космос, навіть до створення людини. А є ще повно всього, що людина переживає в стані напівзаціпеніння, навіть події власного життя. Ми побачимо все наше життя в надзвичайному світлі.
Ми побачимо усю благодать, яка йшла від сопричастя святих щодо на перший погляд банальних подій, і те, де врешті розігрувалася доля нашого спасення. Отож нам потрібен буде погляд ангелів, який нам покаже, як під Х-променями, усю глибину поля благодати в найменших дрібницях людського існування. Це буде хвала, що здійматиметься до Бога, налаштовуючи нас на резонанс любови одних до одних.
Усе це показано на чудовій картині Фра Анджеліко про воскресення померлих, де зліва видно тих вибраних, що входять у рай. За ними прийшли ангели та святі й тягнуть їх у коло. Ангели і люди тримаються за руки, обіймаються, переплітаються і йдуть до Небесного Єрусалиму, який зображено в сяєві в кутку картини.
Хіба не цього просять, поручаючи душу в момент смерти, коли в літанії святих кличуть ангелів і святих, аби вони прийшли по душу і відвели її в рай? Ми, звичайно, кличемо й самого Христа, а разом з Ним ще й Діву Марію, святого Йосифа – покровителя гарної смерти, нашого ангела-охоронця і нашого святого покровителя, а також тих, кого ми найбільше любили й до кого молилися упродовж життя.