Превелебна сестро, тієї ночі, коли після «останнього переходу», який був досить лагідним і не настільки болісним, як я з острахом думала, – я опинилася тут. Добрий Господь, як першу несподіванку, подарував мені Свою посмішку, дозволяючи мені потім зиркнути на «долину сліз», а для мене – долину безконечних страждань та самотности, яку я саме залишила без особливого жалю.
Завдяки цьому я мала можливість виразно побачити вас, сестро. Ви були такі зніяковілі біля мого мертвого тіла, разом зі знайомою, якої я ніколи раніше не бачила, ви промовляли низку молитов: «Вічний відпочинок» (а я ж відпочивала аж надто багато, бо була приречена на роки хвороби та пасивности), «Слава Богові» (от тепер у мене буде вся вічність, щоб прославляти Тройцю), «Ангеле Божий» (який, на щастя, ніколи мене не залишав, принаймні він; а коли залишився без роботи, його скерували до іншої особи).
Я ще раз прожила ті десять років тиші, безруху, ізоляції, цілковитої залежности, принижень (ви не маєте зеленого поняття, скільки коштує – якщо прийняти за валюту приниження – необхідність підпорядкуватися деяким речам). Вони видалися мені короткою миттю, а раніше були безжалісною вічністю. Превелебна сестро, ви не маєте поняття, наскільки довгим і безконечним є день самотньої людини.
Мій син був далеко, відвідував мене дуже рідко. Ні, не через власну провину. А ви, сестро, з’являлися в кімнаті не надто часто і завжди спішили. «Як справи? Як ви почуваєтеся? Спали вночі? Щось вам подати?» Все як завжди, щоденна літанія, яку ви повторювали з механічною безтурботністю. Ви ніколи навіть не дочекалися моєї відповіді. Визнаю, мені треба було докласти неабияких зусиль, щоб відповісти бодай слово, яке, видавалося, приклеюється до горла і опирається мені. А коли мені врешті вдалося вимовити кілька невпевнених звуків, ви пішли, щоб повторювати цю літанію в іншій кімнаті, біля іншого хворого.
Я розумію, у вас було багато роботи. Я ж не могла вимагати, щоб ви займалися лише мною. Однак, сестро, якби ви тільки знали, скільки разів мені хотілося, щоб ви затрималися біля мене бодай на п’ять хвилин. Навіть не треба було розмовляти, достатньо було подивитися на мене з зацікавленням, доторкнутися… Сестро, якби ви знали, скільки разів під час цієї агонії я мріяла, що ви візьмете мене за руку і посидите зі мною, розмовляючи лише теплом рук.
А все сталося по-іншому. Я відійшла самотньо – це найгірше, що може статися зі створінням – і мені було дуже холодно. А ще, мушу зізнатися, мені було дуже страшно.
Колись я чула, як священик розповідав про те, як Мойсеєві, який не мав наміру помирати, Бог забрав душу, цілуючи його в уста. Я хотіла би отримати цей поцілунок від вас, сестро. Але я прийняла б і поцілунок у щоку.
Знайти відповідний момент, щоб зробити відповідні справи
А тепер я бачу, як ви сестро, уважно промовляєте молитви. Видається, що тепер маєте час тільки для мене, от тільки мене там вже нема. Той час, в якому раніше ви мені відмовили.
«Що вам потрібно?..» – «Мені потрібно бодай трошки вашого часу», – хотіла відповісти я, але ви, сестро, були вже деінде, питаючи інших, чи їм щось потрібно.
Ні, я вам не докоряю. Зрештою, не маю права. Однак не можу стриматися від злосливого сміху, спостерігаючи за тим, як відповідні справи ви робите в невідповідний час.
Превелебна сестро, дозвольте, я таки скажу вам: «Це ви перша мали б знайти трохи часу, щоб побути зі мною. Тепер мені ваш час вже не потрібен. А завтра, на похороні, тут буде багато людей. Прийдуть також всі ті, кого я не бачила ці десять років і які скажуть: «Бідолаха!».
Сестро, я вас дуже прошу, не моліться. Справді, не варто. І спробуйте трохи менше поспішати.
Тепер мене вже не лякає самотність. Тому ліпше ідіть до інших хворих. І не запитуйте в них, чи їм щось потрібно. Ліпше подаруйте їм трохи часу. Йому або їй він дуже потрібен.
…І ще одне, сестро. Принаймні спробуйте робити відповідні справи у відповідний час, коли варто, а не тоді, коли вони зайві.
Ви молитеся… Так, це добре. Проте спробуйте собі усвідомити, що бути присутнім, спілкуватися, дати зрозуміти, що ви маєте час для самотньої людини – це також дуже гарний і потрібний спосіб молитися. І такий спосіб – а тепер я говорю це з упевненістю, бо перебуваю в привілейованій позиції – дуже подобається Вічному Отцеві.
Ліпше розуміти, ніж знати
Превелебна сестро, якщо дозволите, то я – хоча ви й не просите мене про це – можу підказати, що саме вам потрібно. Вам не треба знати, бо ви і так знаєте достатньо, навіть забагато. Вам треба просто зрозуміти.
Коли йдеться про старих людей, то важливим є не знання. А от зрозуміння важить дуже багато.