Неділя: Голова сім’ї

Том Хантер

Мій дванадцятилітній син Патрик не сприймає багато речей серйозно, але, якщо щось иноді його захопить, то він так просто не викине це з голови. Він шукатиме суть чи ідею, поки не переконається, що суспільство не вводить його в оману і що все гаразд у його власному світі.

Я ніколи не готовий до його наполегливости.

“Батьку, чи можемо ми піти до кінотеатру сьогодні?” – запитав він, коли ми їхали по автомагістралі.

“Можливо, – сказав я. – Я запитаю в мами, коли ми приїдемо додому”.

“Вона не погодиться, – сказав він. – Вона скаже, що нам потрібно поприбирати в наших кімнатах або почитати книжку, або погратись надворі. Або… або щось инше”.

Ми проїхали ще декілька метрів.

“Батьку, – продовжував Патрик, – купімо иншого хом’яка”.

Це було трішки несподівано. Адже на днях у нас помер хом’як.

“Ну, можливо, – відповів я, – подивимось, що мама скаже на це”.

Я вимкнув радіо.

“Тату, – знову почувся голос, – ми можемо поїсти в ресторані сьогодні?”

“Можливо, – сказав я, – якщо мама нічого вже не запланувала”.

Я засунув касету в магнітофон.

“Тату, запитав Патрик, – а що мама – голова сім’ї?”

Бах! Я почував себе так, ніби відбулось зіткнення десятьох автомобілів. Моє обличчя почервоніло. Температура піднялась. Я відчув себе в полоні автомобілів, що оточували мене. Я подивився в дзеркало дальнього огляду. Патрик обперся на сидіння позаду мене, а на обличчі була невинна посмішка.

“Патрику, – сказав я, – я є головою сім’ї. Я приймаю рішення. І не забувай про це. Розумієш?”

“Гаразд, – сказав він, – чи це означає, що ми можемо поїсти в ресторані, піти в кінотеатр і дорогою додому прихопити нового хом’яка?”

Він мене завів, і я вже ні про що инше не міг думати. Він з’ясовував розподіл обов’язків між батьками, шукаючи тріщину, в яку можна було вбити клин, перевіряючи біблійне вчення і шукаючи вигоди.

Що піца, хом’яки і кінотеатр мають спільного з тим, чи виконую я роль голови сім’ї? Я настільки поринув у думки, що не помітив автомобіля попереду. Я натиснув на гальма і уникнув аварії. На щастя, я їхав зі швидкістю, що не перевищувала сім миль за годину.

Для того, щоб розвіяти сумніви, ми поїхали в ресторан і сходили в кіно, але клітку хом’яка вирішили все-таки продати. “Ми” прийняли це рішення – Патрикова мати і я.

Питання “голови сім’ї” є дуже делікатним для мене. Коли я ріс, мама була головою сім’ї. Але вона ніколи не хотіла бути нею в такий спосіб. У неї повинен був бути партнер. Вона розуміла, що повинна бути помічником. Якщо б мій батько був иншою людиною і не покинув нас, коли мені було шість, то вона була б чудовим доповненням для нього.

“Ти повинен бути чоловіком, – говорила вона мені, коли я був підлітком, – бери відповідальність на себе, не втікай від прийняття рішень, люби свою дружину, цінуй своїх дітей”.

І будь головою сім’ї.

Тому я завжди хотів бути головою сім’ї: правитель над усіма, головнокомандувач, батько і господар моїх багатьох вірних підданих. Я проніс цю мрію до вівтаря і згодом до пологового відділення – п’ять разів. Моє царство з тріском розповзлось навколо мене.

Отож, якщо я – голова сім’ї, то чому голова болить і сім’я ледве тримається гуртом? І якщо я – голова сім’ї, то чому я иноді лягаю спати з кухонним приладдям і думаю, чи я не забув вимкнути праску?

Якщо я – голова сім’ї, то чому я повинен просити дозволу подивитись футбольний матч по телевізору, обіцяти покататись на велосипеді протягом двох годин, щоб побути десять хвилин на самоті?

Якщо я – голова сім’ї, то чому маю розрізати м’ясо на тарілках своїх підлеглих після того, як накрив на стіл? І чому я повинен прибирати зі столу і збирати залишки картоплі з підлоги своїми руками в той час, як всі решта їдять десерт, який би не отримали, якщо б не з’їли усю свою картоплю?

Якщо я – голова сім’ї, то чому маю накрити п’ятеро инших людей перед тим, як натягнути свою власну ковдру до підборіддя; заспокоїти кожного через нічні жахіття перед тим, як поринути у свої сни, збити їхні подушки і вкрити їхні ноги, принести ще щось попити і увімкнути їхні нічні лампи?

Якщо я – голова сім’ї, то чому я повинен промасажувати спину дружини перед тим, як вона іде спати?

Чому, запитую я? Чому я повинен робити всі ці речі? Тому що я – голова сім’ї, ось чому. Якщо я не слухатиму… якщо я буду неуважний до инших… якщо я прийматиму рішення без допомоги дружини, яку дав мені Бог… якщо я робитиму це сам без Бога, тоді з таким успіхом я можу забути про те, що я – голова сім’ї.

Ось що я скажу Патрику наступного разу дорогою додому. У нас буде багато часу.

ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…

Чоловіки, цей тиждень написаний для вас. (Але ми все ж хочемо, щоб ваші дружини також брали участь!) Чи ви инколи боретесь з вашою роллю “голови сім’ї” як і автор вищеописаної історії? І що це означає? Сьогодні це дискусійна тема, але є біблійна правда, на якій потрібно базувати своє розуміння.

Ми запропонуємо декілька принципів цього тижня. Чому б вам сьогодні не пояснити вашій дружині, що для вас означає “голова сім’ї”, а тоді запитати, чи вона погоджується.

Ширлі Добсон

Попередній запис

П’ятниця: Надто багато відвертости/Субота: Словесна гра

Наступний запис

Понеділок: Священне партнерство/Вівторок: Рішення, рішення