Пем Грос
Це було відчуттям свободи, яке я відчувала багато років тому. Рух. Швидкість. Вітер. Захоплення. Маленька, та все ж небезпека. Так! Це саме пожвавлення, яке з’являється, коли в тебе щось виходить. Я робила це!
Я каталась на роликових ковзанах на пляжі в Орегоні чудового літнього дня. Яскраве сонце, океанське повітря. Було так весело, що я не могла стримати усмішки. Моє тіло рухалось легко. Відштовхуюсь, ковзаю, відштовхуюсь, ковзаю… Ой! Чим сильніше відштовхнешся, тим далі проїдеш. Тут слід бути обережнішою. Назад і вперед! Назад і вперед! Миля за милею, раз у раз вдихаючи запах сигари, коли мчала повз свого чоловіка, який читав на лавці Тома Кленсі.
Втомившись, я сказала своєму чоловікові, що на наступний раз, коли я буду проїжджати мимо, хочу зупинитись.
“Гаразд, – сказав він, – я буду напоготові”.
На той момент я ще не навчилась зупинятись. Коли я наближалась до нього, зменшила швидкість. Він підвівся, широко розвів руки і стиснув мене у своїх обіймах.
“Я є твоєю безпечною зупинкою”, – прошепотів він.
Я подумала: “Так. Яка чудова метафора. Ти – моє безпечне місце зупинки”.
Я із задоволенням присіла на лавку. Кілька підлітків повільно проїхали повз мене, тихо розмовляючи між собою. Останній з них, тринадцятилітній хлопець, подивився із захопленням на мої ковзани, зігнувся і пробурмотів так, що ми змогли почути: “Класні ролики”. Тоді він набрав швидкости, щоб догнати своїх друзів. Мій чоловік і я сказали в унісон: “Класні ролики?” І засміялись.
На заході сонця почали сходитись фанатики, немов футбольні фани на фінал суперкубку. Я піднялась з лавки, щоб покататись, поки на дворі ще зовсім не стемніло. Назад і вперед, відштовхуюсь і ковзаю. Захопившись відмінним ритмом і чудовим повітрям, я майже не помітила їх. Але краєм ока я побачила двомісний велосипед, який зупинився біля настилу. Чотири жінки зручно вмостились там і, в повній жіночій компанійській тиші, спостерігали. Я думала, що їх поглинув поступово зникаючий день, але коли я проїжджала повз них, почула ніжний вигук підтримки: “Вперед, дівчино!” У знак подяки я підняла великий палець і поїхала далі.
Тепер, коли я одягаю свої ролики, чую голос молодого хлопчини, що каже: “Класні ролики”. Я усміхаюсь. Коли я думаю про свого чоловіка як про безпечне місце зупинки, я усміхаюсь. Коли я пригадую ніжний вигук підтримки, я усміхаюсь. Я щаслива, що не сприйняла серйозно слова людей, які говорили: “Кататись на роликових ковзанах? Тобі майже шістдесят! Ти вб’єш себе!”
Вб’ю себе? Я б сказала, що я почувала себе надзвичайно бадьорою цього дня на дощаному настилі.
ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…
Рутина, яку називають безпечним, передбаченим життям, може втомити чоловіків і дружин. Багато років, проведених у тому самому офісі зі зламаним кондиціонером, зістригання того самого газону, на якому росте та сама трава, відмивання кетчупу з тих самих тарілок і готування тих самих обідів для, на вигляд, невдячних дітей може змусити пари відчувати нудьгу і неспокій. Яким є вирішення цієї проблеми?
Одна з відповідей – розглянути всі можливості навколо вас. Опануйте щось… дослідіть якусь тему… придумайте собі нове хобі… влаштуйте собі якусь пригоду. Подумайте про те, що ви колись хотіли спробувати, а тоді зробіть це. Ви можете навіть покататись на роликових ковзанах і зрозуміти, що вам це подобається.
Джеймс Добсон