Таємна любов
Любов деяких людей виявляється в дуже прихований спосіб, але так воно задумано волею Божою. Коли друг відстоює репутацію свого ближнього, якого обмовляють, цей товариш виявляє таємну любов. Людина, яку осуджують, може ніколи й не дізнатися про цей вияв прихильності, але Бог віддасть належне за такий вчинок, тому що така любов найбільш подібна до Його любові.
Ісус дуже часто заохочував апостолів до такої любові. Одного разу Він сказав їм: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас… Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе… А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:1-4). Багато з цих хороших вчинків повинні бути плодом таємної любові, бо й апостол Павло нагадує нам, що якби ми роздали все, що маємо, бідним, але не мали любові, то не мали б жодної користі (1Кор. 13:2). Ісус хоче, щоб наші любов і вчинки були прихованими. Коли ми не знаємо ні причини якогось милосердного вчинку, ні імені людини, яка його зробила, то не маємо змоги їй подякувати. Така добра справа є таємною, як і любов, що за нею криється.
Бог хоче, щоб в окремих випадках наша любов була прихованою, щоб виявити й очистити наші справжні мотиви. Ісус запевняв апостолів, що коли вони чинять милостиню, про яку відомо тільки Отцеві Небесному, то по заслузі будуть винагороджені Ним за цю милостиню, яка є виявом любові. Існує чимало способів, в які звичайна людина може виявляти свою таємну любов і назавжди залишитися незнаною для її одержувачів.
Чоловік може додатково працювати, щоб забезпечити своїй сім’ї комфорт, а його дружина та діти можуть цілковито знехтувати виявом його особливої любові. Дружина може провести багато часу біля плити, готуючись до певного свята, а її найрідніші можуть зовсім і не помітити, що весь цей час вона погано почувалася.
В усмішці на обличчі того, хто страждає, криється сила, про істинне джерело якої відомо тільки Богові. Скільки людей приховують від тих, кого люблять, свої великі терпіння, щоб не обтяжити їх своїм болем.
Ісус хотів, щоб ми любили своїх ближніх любов’ю справжньою, і хоча неможливо, щоб наша любов повсякчас мала таємний характер, у деяких випадках, виявляючи любов до інших, ми тільки ще більше привертаємо увагу до себе.
Таємна любов скромна і бажає бути непоміченою, терпеливо очікуючи на свою нагороду у вічності.
«А ти, коли молишся, – навчав Ісус людей, – увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:6).
Мабуть, одна з найбільш утаєних якостей любові полягає в тому, щоб не ображатися і не пам’ятати образ. Якщо ми з надмірною чутливістю сприймаємо те, що люди кажуть, як вони на нас дивляться чи що про нас думають, ми не любимо їх. Тільки тоді, коли ми виявляємо до наших ближніх терпимість, розуміння й неупередженість, можемо сказати, що ми їх любимо. Наш ближній, можливо, може ніколи не помітити нашої терпеливості чи доброти до нього, зате Бог побачить, що ми любили більше, ніж ненавиділи, були радше лагідними, ніж гнівливими. Ось чому св. апостол Павло писав, що «любов ніколи не перестає». Це незмінна якість душі, незалежна від будь-якого стороннього впливу: вона таємна за своєю суттю і тільки маленьку частинку своєї краси відкриває для зовнішнього споглядання.
Любов як виправлення
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Мт. 23:37).
Одним з найбільш складних аспектів любові є її схильність до виправлення. Ми бачимо, як Ісус плаче над народом, який Він любив, але який не любив Його. Із цього фрагмента видно, що Христос не завжди змовчував Своє невдоволення щодо цього народу. Він критикував законників, книжників і фарисеїв за їх лицемірство, але за тими суворими словами ховалося серце, повне любові.
Ісус намагався викрити їх приховані недоліки, їх потаємні мотиви і лицемірні вчинки, але вони не прийняли такої любові Бога: вони не збагнули глибини Його любові.
Ісус знав, що, виправляючи їхні недоліки (причому виправляючи навіть апостолів), Він ризикував утратити їхню дружбу, проте Його любов була абсолютно безкорисливою. Він прагнув любові інших не задля Себе, а заради них.
Не просто виправляти помилки інших. Але для любові це можливо: лагідна любов пом’якшує біль від зауваження, тому людина, яку виправляють, розуміє, що за таким докором криються любов і турбота. Якщо ж такі виправлення мають у собі частку егоїзму й злості (тон голосу та відсутність глузду), то такі зауваження важко прийняти.
Гордість обурюється на такі виправлення, тоді як любов погоджується з ними і терпеливо зносить їх. Бог є нашим Отцем, тому Він очищує нас від усього непотрібного, вказуючи на слабкості. Інколи пізнання себе змушує нас переживати неприємні почуття, але насправді в такі моменти ми в особливий спосіб просвітлюємося Світлом Отця, Який нас бачить і досконало нас знає.
Немає більшої любові
«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого» (Ів. 3:16). Небесний Отець виявив Свою велику любов до нас, пожертвувавши Своїм Сином. Ісус виявив Свою любов до Отця також через жертву. Любов Бога до людства виявляється в самопожертві і стражданнях. Яку велику ціну Він заплатив, щоб показати нам Свою любов! Яку жертву Ісусові довелося принести Отцеві, щоб довести Свою любов до Нього і людей!
«Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його» (Ів. 10:17). Бог повелів Ісусові померти за всіх людей, і Ісус з любов’ю погодився із задумом Отця. «Ніхто в Мене його не бере, – пояснював Ісус фарисеям, – але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця» (Ів. 10:18).
Любов Отця та Сина один до одного і до всього людства звершується в жертві. Істинна любов доводиться, випробовується і підсилюється готовністю та здатністю до самопожертви.
Коріння Божої любові криється в жертві, і Бог бажає, щоб наша любов була такою ж сильною та постійною, як Його. Нам мало просто мати таку любов, нам потрібно завжди перебувати в цій Любові. Про нашу любов до Нього свідчить наша вірність Йому в час смутку і страждань.
Любов не підтверджується хорошими почуттями, а благими вчинками. Любов не стає сильнішою в час радості, а в час смутку. Любов прагне бути щедрою і виповнюється у великодушності. Любов відчуває жагучий біль відкинення, але ніколи не дозволяє цьому болю погасити її власне полум’я. Любов ніколи не вдовольняється тільки своїм, але тішиться найменшим виявом любові інших. Любов не переймається, чи знайде взаємність – любов просто любить.
Якщо ми дамо волю Святому Духові любити в нас, то станемо вкрай чутливими до того, як інші виявляють свою любов до нас. Ось тоді ми зможемо любити так, як любить Він, – легко; пробачати так, як пробачає Він, – безмежно; і будемо готові віддати все заради Нього.