Не вимірювати своїх потреб чужими мірками

Люди постійно порівнюють себе з іншими. Свою професію порівнюють з професіями сусідів, свої доходи – з доходами друзів. Перебуваючи в товаристві людей, порівнюють, чи відповідно виглядають і поводяться. Чи я кращий? Чи розумніший? Чи успішніший, духовніший, мудріший, ніж інші? Такі люди не відчувають гармонії у своєму житті. Вони визначають себе лише в порівнянні з іншими. Тому вони ніколи не відчувають вдячности за те, ким вони є і що мають. Вони порівнюють одяг, який носять, з одягом своїх знайомих. Вони не можуть не зауважувати, що нового з’явилося в інших, відповідно хочуть це мати й собі. Ось у друзів новий I-Pod, як собі не придбати? Відставати не можна. Однак вони не усвідомлюють, що це порівняння робить їх невільниками. Людина не відчуває радости життя від того, що має, а постійно ганяється за тим, що мають інші. А це призводить до постійних витрат, навіть коли засобів вже геть немає.

Святий Венедикт бачив це порівняння з іншими навіть у своїй монастирській спільноті. Тут брати часто порівнювали себе з іншими, конкурували між собою. Вони добре придивлялися, чи, бува, настоятель не надає комусь перевагу, чи не виконує забагато чиїхось бажань. Таке порівняння сьогодні можна зустріти на різних фірмах. Люди придивляються до того, чи їхній директор ставиться однаково до всіх. Дехто рахує хвилини, поки він говорить з тим чи іншим працівником, а себе почуває відкинутим. Діти конкурують зі своїми братами та сестрами, ревнують до батьків, ретельно перевіряють, чи рівні порції батьківської уваги, де братові чи сестрі надали перевагу чи великодушно щось дозволили. А за столом пильнують, кому перепав більший шматок торта. Постійне порівняння часто зриває вечерю за сімейним столом. Святий Венедикт усвідомлював цю властивість людської душі. Про порівняння він пише в розділі 34: «Слід чинити так, як написано: кожному вділити стільки, скільки він потребує. Тільки не ділити за його вдаваною щирістю. Зважати на слабкості. Той, хто потребує менше, нехай дякує Богові і нехай не буде сумним. Той, хто потребує більше, нехай буде смиренним через свою неміч і не виносить себе через проявлене йому милосердя. Так всі члени спільноти житимуть у мирі» (Правило св. Венедикта, 34, 1-5).

Треба зважати на потреби та слабкості кожної людини. Слабші люди потребують більше допомоги, іноді – більше грошей, більше їжі чи одягу. А сильніші не мають цим перейматися і вважати, що вони потребують так само багато, як і слабкі. Якраз сила і проявляється в тому, що вони задоволені тим, що мають, і радіють, що потребують не так багато, як інші. Сильніші не повинні вивищуватися над слабшими, вважати себе духовнішими чи зрілішими людьми. Навпаки, вони мають дякувати Богові й не впадати в смуток. Також і слабші не повинні хизуватися перед сильнішими тим, що мають, і не знущатися з них, що вони мають менше. Кожен нехай дивиться на себе і має міру в тому, що має, і чого потребує. Першою причиною незадоволення є порівняння з іншими людьми.

Правильне розуміння своїх потреб – це перша умова того, що спільнота житиме в мирі. Люди мусять плекати внутрішню свободу щодо своїх потреб. Я повинен визнати свої потреби, а це вимагає смирення. Я не маю наполягати на тому, щоби всі мої потреби були задоволені. І, звісно, я маю навчитися відмовлятися від деяких з них. Саме в тому святий Венедикт вбачає людську силу. Відмова від окремих потреб передбачає відмову від порівняння з іншими людьми. Зиґмунд Фройд вважає, що той, хто не вміє відмовитися від чогось, не сформує сильного «я». Царський шлях до миру в спільноті та миру в людській душі полягає в тому, що я усвідомлюю свої потреби, приймаю їх, дозволяю собі їх задовольняти, і водночас не наполягаю на тому, щоби вони були задоволеними. Це дві пов’язані між собою речі: відмова і задоволення. Той, хто не може собі відмовити, не знатиме задоволення. А той, хто колись щось собі забороняв, зазнає справжньої насолоди.

Цю мудрість практикує Церква ще з самих своїх початків: перед святом Різдва Христового християни дотримуються різдвяного посту, а перед Великоднем – Великого посту. Однак сучасній людині дуже важко на щось чекати. Вона з передріздвяного посту вже робить різдвяні святкування. А це призводить до того, що Різдво святкують уже не так. З посту людина зробила собі час пива, і таким чином перестрибнула через потребу відмови.

Візьміть до рук сучасну газету. Там на кожному кроці порівняння з іншими. Групи, які відчувають себе незахищеними, негайно представляють себе жертвами. Брукнер говорить про епідемію victimology, тобто люди все частіше представляють себе жертвами і виборюють свої права юридичними засобами. Він цитує Джона Тейлора: «Треба ствердити, що ти маєш якесь право, і довести, що це право в тебе вкрали, – і ось, ти вже маєш статус жертви»[1]. Багато людей не беруть на себе відповідальність за своє життя, а перекладають цю відповідальність на інших, порівнюють свої стандарти з їхніми і почуваються приниженими. Вони – «жертви», і вимагають від держави справедливости. Все ж насправді не кожен, хто заробляє мало грошей, працюючи викладачем університету, вже є жертвою несправедливої освітньої політики. Найперше до відчуття жертви призводить порівняння з іншими. Людина порівнює себе з кимось, тоді звертається до відповідних установ, доводячи свої права і часто виглядає смішною в людських очах.

Святий Венедикт залишив своїй спільноті золоте правило мирного життя, а воно може бути корисним і нам у сучасному суспільстві. Сьогодні люди вважають, що мають повне право на сповнення своїх потреб. Право на телевізор, на холодильник, на автомобіль, на певні життєві стандарти. Вони порівнюють себе з іншими і вважають, що мають такі самі права на добробут і задоволення. Однак така постава підживлює лише почуття заздрости та невдоволення. А дорогою до миру є залишатися самим собою, вдячно приймаючи те, що маєш. Ця внутрішня постава якраз і є передумовою того, що людина ніколи не втратить відчуття своєї міри.


[1] P. Bruckner, Ich leide, also bin ich. Die Krankheit der Moderne. Eine Streitschrift, Weinheim 1996, c. 137.

Попередній запис

Усвідомлення таємниці буття людиною

Наступний запис

Що збагачує моє життя?