Не відставаймо від дітей-підлітків

Любови батька й матері потребують не лише маленькі діти. Прагнуть її й підлітки на всіх етапах свого розвитку: перед періодом дорослішання, упродовж нього та пізніше, під час юности. Коли батьки дають підліткам повну свободу й не надто цікавляться ними, ті сприймають таке ставлення як прояв байдужости. Нерідко в таких ситуаціях ображаються на дорослих. «Тобі було б байдуже, навіть якби я убив когось», – сказав якось син-підліток своєму батькові, бо той, регулярно даючи йому гроші, майже зовсім не цікавився його життям.

Підлітки хочуть залежати від батьків, але трохи на інших умовах, аніж маленькі діти. Мати й батько мусять зважати на бажання і прагнення своїх дітей-підлітків. Поводячись так, не повинні, щоправда, обмежувати їхньої свободи, а мають учити їх відповідальности. Якщо шануватимуть потреби підлітка, його право на власний вибір та особисті рішення, то залежність дитини від них стане чимось цілком природним і самозрозумілим.

Хлопці й дівчата підліткового віку хочуть самостійно вирішувати, до якої школи ходити, яку спеціяльність вибрати і які здібності розвивати. Самі також бажають визначитися й щодо свого життєвого покликання. Усе це – дуже важкі, відповідальні кроки, які діти мають зробити самі. Батьки не повинні вирішувати за них; можуть їм лише радити, але мають робити це дуже делікатно.

Виховувати дітей підліткового віку важко, але цей період водночас може стати нагодою для емоційного й духовного дозрівання батьків. Діти на цьому етапі свого розвитку дуже вимогливі й критичні. Здатні відверто вказати матері й батькові на їхні помилки. Не треба на них за це ображатися, а ліпше потрактувати те, про що кажуть, як виклик, як нагоду виправити власні недоліки. Стосунки з дітьми-підлітками можуть стати для батьків важким випробуванням, але одночасно й стимулом до емоційного й духовного зростання.

Гострі конфлікти між дітьми та їхніми батьками можуть виникати не лише з вини не надто толерантних підлітків, а й через хаотичну і нервову реакцію батьків. Батьки і матері замість того, щоб терпеливо слухати своїх дітей, нетерпляче повчають і картають їх. Діти, дорослішаючи, зазвичай змінюють своє ставлення до батьків, навколишнього світу й самих себе, а їхні батьки здебільшого зупиняються у своєму розвитку і не змінюють поглядів на дітей, світ і власне життя.

Мати й батько повинні встигати за емоційними та духовними змінами своїх дітей. І це не підлітки мають пристосовуватися до вимог і очікувань батьків, а навпаки, батьки – до вікових потреб своїх утіх. Будь-яка зміна в житті дитини вимагає іншої поведінки дорослих. Батько й мати повинні духовно й інтелектуально зростати та розвиватися разом зі своїми дітьми.

Боротьба за дітей

Одне з важливих завдань батьків полягає в тому, щоб ще до того, як у дітей почнеться перехідний вік, налагодити з ними тісні й міцні стосунки, засновані на свободі, взаємній повазі та симпатії. Якщо вдасться налагодити такий зв’язок, то батьки ще тривалий час зможуть впливати на своїх дітей. Підлітка нині неможливо втримати вдома силою.

Різкі батьківські докори й заборони, які нерідко звучать доволі-таки неприємно й мають на меті змусити дітей сидіти в чотирьох стінах, лише спричинять у них спротив і нехіть. У такій важкій для себе ситуації діти часто починають поводитися нещиро, стають недовірливими й потайними. Нерідко теж вдаються до обману. Зовсім невиправдано, виховуючи дитину, використовувати лише обмеження й заборони. Підліток, щоправда, на якийсь час може підкоритися батькам, але водночас культивуватиме в собі жаль до них і бунтарські думки.

Наша меркантильна західна цивілізація робить усе, щоб вигнати дітей з дому на вулицю: на великі музичні видовища, спортивні змагання, на дискотеки, у кінотеатри, парки. Адже тільки там може на них заробляти. Крім того, молодіжна субкультура прищеплює хлопцям і дівчатам думку, що перебувати вдома разом з батьками – нудно, що це – своєрідне марнування часу, бо справжнє життя протікає саме за вікнами – на вулиці.

З молодої людини, що сидить удома, сучасній споживацькій цивілізації немає жодної користі, адже не може на ній нічого заробити. А тому сучасна комерціалізована ідеологія веде з батьками своєрідну війну за дітей: батько й мати хочуть утримати їх удома, а цивілізація спокушає їх різноманітними пропозиціями, прагне виманити на вулицю, нехай навіть ціною конфлікту з батьками. Діти, виховані в такому дусі, залишаючись на вихідні вдома, почуваються гіршими за інших. Заздрять своїм одноліткам, які «розважаються» на вулиці.

Батьки повинні налагодити з дитиною тісні, міцні стосунки, які були б сильнішими за її зв’язки з ровесниками. І якщо їм це вдасться, якщо стануть для підлітка більшим авторитетом, аніж середовище його однолітків, тоді те, що пропонуватимуть йому, буде для нього важливішим за рекламні пропозиції. Такий авторитет можна завоювати не наказами й заборонами, а лише довірою та дружбою.

Часто діти хочуть вирватися з дому, бо в ньому бракує любови. Якщо батьки постійно сваряться, якщо тати всю свою енергію витрачають поза сім’єю (наприклад, на роботі), а домівку трактують лише як спальню та їдальню, тоді діти мимоволі починають наслідувати їх. Зустрічі з однолітками, різноманітні розваги поза домом стають для них набагато важливішими, ніж час, проведений з батьками.

Якщо батьки й матері хочуть виграти війну з «цивілізацією вулиці» та зберегти зв’язок з дітьми, мусять навчитися успішно конкурувати з нею. Тільки в такому разі зможуть утримати їх удома та налагодити з ними тісні стосунки. Однак якщо й батьки перебувають під впливом «вуличної цивілізації», тоді немає нічого дивного, що їхні діти теж сприймають дім як банк і готель, куди можна приходити якомога пізніше.

Попередній запис

Як ми любимо наших дітей?

Наступний запис

Виховання любови