Молися
Другу заповідь спіткала в наших головах не надто щаслива доля. Люди здебільшого трактують її аж надто тривіяльно.
Божих заповідей усього десять. Вони стосуються великих людських справ – стоять на сторожі життя, подружньої вірности, чесности. І раптом, ні в тин ні у ворота, з’являється серед них одна, що торкається чогось справді не надто суттєвого: не промовляй імени Господа Бога надаремно. Чи дійсно сказати під впливом емоцій, наприклад, “Господи Ісусе!” або “О, Мати Божа!” – це такий великий гріх? Чи це має для Бога аж таке надзвичайне значення, щоб стримувати людей від такої поведінки за допомогою однієї з десяти великих заповідей?
А може, тут ідеться про щось інше? Певна річ, що так. В оману нас вводить уже те, як сформульовано цю заповідь і як нас її навчають: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”.
У Святому Письмі вона звучить інакше: “Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, задля марних речей”[1] (Вих. 20:7), тобто задля пустих, невідповідних речей. Я більше схильний дотримуватися саме такого формулювання, адже воно ліпше допомагає зрозуміти те, що в цих словах найважливіше.
“Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, задля марних речей”. Отже, задля “марних” – ні, а задля інших – без сумніву, так. Скидається на те, що в цій заповіді міститься прихований заклик: прикликай ім’я Господа, Бога твого! БУДЕШ взивати ім’я Бога, прикликати ім’я Бога у своєму житті. Словом, це означає, що друга заповідь нагадує нам про вагу молитви. Наказує нам молитися. У другій заповіді Бог, звертаючись до нас, волає: “МОЛІТЬСЯ”.
Молитва має надзвичайно важливе значення. Ця заповідь не знаходить жодних точок дотику з людиною, яка не молиться, оскільки ні з чим у ній не пов’язана. Спробувати пояснити комусь, хто не молиться, глибокий сенс другої заповіді – то так, наче сліпому розповідати про кольори. Щойно коли молюся, можу думати про те, чи прикликаю Боже ім’я відповідним чином, чи ні. Початок духовности, і вже точно початок християнської духовности, – це момент, коли Бог перестає бути в наших головах ідеєю і стає Особою. Кимсь, з ким можемо зустрітися, з ким можемо розмовляти. Початок духовности – це перехід від “думаю про Бога” до “промовляю до Бога”.
Колись я почув одну прекрасну й мудру оповідь. Здається, вона відома в різних, але в доволі близьких, версіях чи не у всіх релігіях. Її герой – людина (для християн нехай це буде монах), яка довідалася, що десь у світі є таке місце, де небо сходиться з землею. Місце, де людина може найбільше наблизитися до Бога. Тож чоловік, прагнучи знайти це місце, вирушив у дорогу. Пройшов увесь світ. Переборов чимало труднощів і подолав великі перешкоди. Врешті досяг мети. У тому місці, де небо мало торкатися землі, стояв мур, а в ньому була невелика хвіртка. Із завмиранням серця чоловік натиснув на клямку… Коли ввійшов усередину, з подивом побачив, що опинився у власній келії – у тому ж місці, з якого вирушив у дорогу…
Колись один з учнів запитав у рабина Менделя, де живе Бог. Учитель відповів: “Бог живе там, куди ти дозволяєш Йому ввійти”.
Ці оповіді дають нам відповідь на запитання, як молитися. Небо й земля дотикаються всюди. Але передусім торкаються одне одного в тобі, у твоєму серці. Бог не є кимсь, до кого треба дуже далеко мандрувати, кого слід шукати з неймовірними зусиллями. Просто треба відкрити для Нього своє серце.
Отже, як слід молитися? Зустрінься сам із собою. Це початок. Якщо не зможеш зустрітися з собою, не зустрінешся з Богом. Якщо втікаєш від себе, якщо не можеш зосередитися на тому, що насправді є в тобі, якщо боїшся цього, не знайдеш Бога. Молитися – це просто зупинитися, уважно подивитися на свій внутрішній світ і по-своєму покликати Бога. Можна навколішки, можна, сидячи, можна мовчки, а можна, співаючи. Можна довго, а можна коротко, можна за допомогою інтелекту, а можна, скориставшись емоціями… Виразіть себе таким чином, щоб відчути – тепер я перебуваю в згоді з собою. І коли вже зробите цей крок, тоді виявиться, що Він – тут. Він там, де ви. Завжди був і завжди буде. Бог ніколи не відступає, Він перебуває в нас навіть тоді, коли грішимо, навіть тоді, коли не до кінця віримо в Нього. Не покидає людину в жодній ситуації.
А як звучить Його ім’я? Те ім’я, якого, як застерігає Декалог, не можна взивати надаремно? Нині імена нічого не означають. Вони залежать від моди: у даний час популярні ці, а інші – менше, але самі по собі імена нічого не значать. Колись було інакше. У давні часи все мало більшу вагу. Ніщо не було неважливим і позбавленим значення. Так велося й у часи Біблії, тоді, коли вона поставала. У біблійній мові ім’я – це завжди розповідь про того, хто його носить. На її сторінках натрапляємо на чимало імен Бога. Ось найважливіше з них: “Той, який є”. Але є й інші: Господь, Цар, Усемогутній, Ревнивий, Отець… Кожне з них трохи піднімає завісу над таємницею Бога. З-поміж усіх Божих імен найбільш промовистим для мене є ім’я Емануїл – “Бог з нами”. Послуговуючись цим іменем, Бог розповідає нам про те місце, в якому можемо Його знайти. Де Він є? Біля нас, біля тебе – дуже близько. Ким є Бог? Союзником. Чого прагне? Бути поряд. Саме це й означає Емануїл.
Коли говоримо про “Бога з нами”, про “нашого” Бога, про “мого” Бога, дуже легко можемо потрапити в певну пастку, від якої застерігає нас друга заповідь. Є така диявольська, справді диявольська, спокуса дійти висновку, що якщо Бог є з нами, якщо Бог є зі мною, то це означає, що Бог є ворогом моїх ворогів. Якщо Бог є зі мною, то це означає, що Він на моєму боці, проти інших. І тоді людину охоплює спокуса зробити Бога спільником своїх, нерідко темних, справ. Бог мій, а не інших, Бог, Який стоїть на моєму боці, Який допомагає мені протистояти іншим… Якщо люди пишуть на своїх знаменах “Бог, Честь, Вітчизна” й після цього вирушають з ними в бій, то що це означає? Що Бог з нами, а по іншому боці Його нема?.. Що Він любить поляків, а ненавидить німців, росіян, арабів? Це просто використання Бога. Це найбільший гріх проти другої заповіді. Це означає взивати Бога задля марних, порожніх, злих речей. Не можна прикликати Бога для того, щоб використовувати Його проти інших людей. Бог ніколи не стає на бік однієї людини проти іншої. Він – Бог усіх людей. Для кожного Він є Емануїлом. Кожна людина, навіть найбільш грішна, може сказати: “Бог є моїм Богом, Бог є зі мною”. Спроба залучити Бога до здійснення своїх справ і прагнень чимось скидається на блюзнірство. Це заперечення суті Бога, того, ким Він насправді є.
Ще один дуже серйозний гріх проти другої заповіді, який люди, мабуть, чинять значно частіше, – це прикликання Бога з метою перекласти на Нього відповідальність за власне життя. Якщо молитеся: “Боже, покажи мені моє покликання, Боже, дай мені чоловіка, зціли мене, зроби так, щоб я склав іспит, подаруй мені щастя” – і якщо ця молитва супроводжується менш або більш усвідомленими претензіями до Бога щодо того, що Він не діє, що не вислуховує, що зовсім не полегшує Вам життя, то це також гріх проти другої заповіді.
Бог готовий допомагати нам здійснювати свої добрі прагнення, але нічого не зробить за нас. На наше волання Він відповідає: “Я з тобою, підтримую тебе, додаю тобі сил, але чекаю на твоє рішення, на твої зусилля. Я маю показати тобі твоє покликання? Спочатку сам замислися над тим, чого прагнеш і яким чином можеш це реалізувати. Я повинен дати тобі чоловіка? Вийди з дому й почни його шукати, відкрийся на чоловіків, які віддавна присутні у твоєму житті. Не стався до Мене як до директора матримоніяльного бюро…”
Бог піклується про нас – це правда, але трактує нас як дорослих, а не як малих дітей, яких увесь час треба водити за ручку. Бог не влаштовує за нас наше життя. Замість цього Він додає нам сил, щоб ми самі подбали про себе. Допомагає знайти розв’язок, але ніколи не звільняє нас від відповідальности за наше життя. І тим паче не дозволяє робити з Себе спільника наших егоїстичних бажань і прагнень.
“Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”, “Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, задля марних речей” означає: ШАНУЙ Бога. Він – хтось більший за тебе, Він не є твоїм слугою. Не намагайся применшувати Його, припасовувати до своїх мірок.
[1] Щоб не порушувати логіки авторського викладу й аргументації, ці євангельські слова подаємо в максимально точному перекладі з польської, який трохи відрізняється від українського перекладу І. Огієнка (“Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно…”), за яким наводимо всі наступні цитати зі Святого Письма. – Прим. пер.