Сигнал: Дідусь та бабуся розпещують дітей.
Відповідь: І добре роблять. Ця проблема надто важлива, щоб присвятити їй лише кілька сторінок. Тому проаналізуймо її на завершення шляху, який ми пройшли разом.
* *
Батьки виховують дітей. Дідусі-бабусі їх «розпещують».
Це досконалий поділ обов’язків. Він корисний для дітей, родини, суспільства.
Не лише правилами живе людина. Життя – це незвичайне сплетення винятків, несподіванок, інновацій. Воно виникає внаслідок креативного подразника, через приємність перебувати на цьому світі, отже, з допомогою легковажности. Немає приємности без легковажности.
Ми живемо у світі, де надмір правил приглушує цей креативний подразник. Здоров’я, успіх, мода, споживацький стиль життя, гроші, продуктивність, сексуальність, влада підпорядковані різноманітним правилам. Вони створюють довкола нас твердий та непроникний панцир. У сучасних правилах немає винятків, вони накидають нам жорстоку однорідність, безапеляційний конформізм. Той, хто не підпорядковується цим правилам, залишається на узбіччі і потрапляє в чорний список тих, хто думає по-іншому.
Цим правилам не можна не підпорядкуватися. Насамперед заборонено думати, що вони існують і щось утискають. Основна норма є одна-однісінька: треба бути таким, яким мене хочуть бачити інші. Але біда тому, хто захоче голосно говорити про цю пастку, про те, що інші повинні бути для нас не нормою, а свободою, нескінченністю. Біда тому, хто ствердить, що інші показують нам своє обличчя, і таким чином вони є інтегральною частиною нашої ідентичности. Офіційна, безсуперечна правда полягає в тому, що інші накидають нам свої правила і зумовлюють нашу поведінку. Виконання цих правил є мірилом нашої відповідальности. Можна сказати, що всі ми маємо один шанс; можемо зробити зі свого обличчя фотокопію облич інших людей. Нас клонують суспільно, етнічно та психологічно. Ми зглобалізовані на рівні розуму. Ми – невільники, які не мають шансу вийти на волю.
Якщо йдеться про родину, яка завжди була джерелом норм, а також змін, інновацій, винятків (немає двох однакових родин, так само, як немає двох однакових осіб), то атаки, що вже впродовж останніх десятиліть на неї спрямовує суспільство, спричинюють лавину правил, які порушують її стабільність.
Насамперед це тому, що співіснування багатьох правил означає відсутність насправді ефективного правила. По-друге, тому, що родина має легку, пористу, еластичну структуру, яка не спроможна нести надмірні тягарі. Щоб їх двигнути (іншими словами, щоб опуститися до нових правил), родина мусила б змінитися, стати твердішою і броньованою. Зменшуючи свою еластичність, родина зменшила б і свою твердість щодо змін, які впродовж останніх десятиліть відбувалися в нашому суспільстві та культурі (а краще було б назвати їх потрясіннями), розхитали структуру родини і щораз більше спричиняються до її занепаду.
Труднощі, з якими бореться сучасна родина, не потрібно приписувати відсутності вартостей, почуттів, відповідальности. Їхньою причиною є надмір правил, очікувань, завдань, функцій, якими обтяжені індивіди, що змушені пристосуватися до вимог споживацького суспільства, яке базується на приємності, грошах, владі, забаві, бо саме ці вартості сьогодні в найбільшій пошані.
У наш час від родини вимагають надто багато і неправильно. Оскільки родина є вирішальною інституцією, яка пропонує підтримку, тепло, діялог, то її сприймають як єдиний шанс, щоб пізнати все це. Для багатьох осіб родина є останньою, а часом навіть єдиною картою, якою вони можуть грати. Якщо вони не виграють, то відмовляються від гри.
Парадокс нашого часу полягає в тому, що надмір правил спричинює зникнення будь-яких норм і змушує індивід бути «мірилом усього», до самостійного створення правил. Та щоб зробити це, необхідна креативність.
Деякі батьки та дідусі-бабусі живуть ілюзією, що достатньо збільшити кількість наказів, обов’язків, жорсткіше контролювати дітей, досить уперто дотримуватися принципу: «Мусить бути так, як було завжди, навіть ліпше», а діти і внуки автоматично виберуть слушний життєвий шлях. Також є батьки, які відмовляються від будь-яких правил, залишаючи виховання дітей суспільству, школі і навіть телебаченню.
Життя показує, що ані перший, ані другий метод не дає добрих ефектів. Потрібні відвага, розуміння, ставлення – виховне, суспільне, етичне, релігійне. Ми повинні зрозуміти, що слушний шлях не рясніє правилами, він не є темним тунелем, освітленим рекламними неонами, де вихваляють різноманітний товар, знаряддя інформації, переваги комп’ютера тощо. Слушний шлях показує широкі горизонти, великі простори, він надихає братися за реалізацію амбітних планів. У ньому багато денного світла і життя.
Не вдасться приховати, що родині також потрібні правила, та їх не повинно бути надто багато. Вони мусять бути зрозумілі та надаватися впровадженню в життя. Однак насамперед родині потрібне сонце, повітря, фантазія, бажання змінюватися та бути свобідним.
Батьки, дідусі-бабусі, тесті-свекри, тещі-свекрухи, я апелюю до вас: звільніть дітей та внуків від надміру правил. Звільніть їх від конформізму. Виховуйте їх вільними людьми, еластичними, чуттєвими. У світі є багато твердих і рішучих осіб, а потрібні лагідні й добрі, доброзичливі, креативні. Якщо для того, аби «створити» таких людей, їх конче розпещувати, то нехай так і буде. Завдяки цьому ваші діти та внуки багато здобудуть.
Адже написано, що переможуть добрі, лагідні, ті, що мають скромні очікування та вимоги, вбогі духом та миротворці. Довіртеся блаженствам та радості життя. Вони дають більше сатисфакції і не настільки обтяжливі, як правила. Вони – істинна свобода.