Оберніться

А вона обернулася… (Ів. 20:16)

В юності я мав вельми негативне уявлення про покаяння. Щоразу, коли хтось згадував це слово, одна картина поставала в моїй уяві. Я виразно пригадую її. То була картина дещо похмурого з вигляду чоловіка, одягнутого в довге сіре пальто, що йшов униз вулицею, держачи знак із написом: «Покайтеся, бо кінець уже близько!» Донині я не знаю, звідки постала ця картина. Я знаю лише, що такий погляд на покаяння не виглядав привабливо. Мені видавалося, що таке покаяння більше скидається на загрозу, ніж на запрошення. Не дивно, що покаяння було, напевне, найостаннішим, що мені взагалі хотілося робити.

Поступово я почав ставитися до покаяння інакше. Я дякую за цю переміну, позаяк покаяння це одна з найважливіших тем у посланні, яке приніс Ісус. Ви, мабуть, пригадуєте, як у Своїй першій записаній проповіді Він проголошує: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1:15). Цілком зрозуміло, що покаяння не було чимось таким, чим Ісус хотів погрозити Своїм слухачам. Радше то було запрошення до зовсім нового способу життя. Життя, просякнутого безпосередністю Божої присутности, миру й сили. Покаяння, піддержане вірою, символізувало ту роль, яку ми всі покликані зіграти в драмі власного спасіння. Тож що тоді означає це слово?

Описуючи, як Марія обертається до Ісуса, євангелист Іван дає нам чудову словесну картину того, у чому суть покаяння. Покаяння – це переклад грецького слова metanоіа, що, передусім, означає зміну в нашому способі мислення, повернення назад або обернення. Тут не йдеться про жодне самоприниження, заклопотаність власною гріховністю чи жалем до себе. Воно може охоплювати жаль за вчинене раніше, але ніколи не зв’язане з вимогою заслужити визнання чи прощення, а також прагненням здобути Божу ласку. Істинне покаяння охоплює повне обернення нашого розуму й світогляду, після якого ми скеровані в цілковито іншому напрямі.

Порозважайте хвилину над картиною цього «поворотного моменту» Марії. Передусім, зауважте, що вона обертається, почувши своє ім’я. Божа особиста любов до нас із вами завжди закликає до каяття і передує йому. Упродовж нашого життя, фактично, вже від самого його початку, Бог безупинно шукає і підштовхує нас, спонукаючи до цієї переміни розуму і світогляду. Нам не потрібно заслужити Божу любов і прощення своїм каяттям. Обернувшись, ми просто дістаємо змогу спізнати ті дари, якими Бог наділяє нас – дари прийняття, милосердя і нового початку. Трагедія неповернення в тому, що ми з власної волі оминаємо спізнання цих доленосних скарбів. Далі ви побачите, що Марія обертається, якою вона є, у своїй печалі, болю й сльозах. Але це повернення до життя і нового початку. Одне з головних значень покаяння – обернення до Ісуса, якими ми є, і прийняття дарів Царства, які Він задарма уділяє нам. Коли ми обертаємося (чи повертаємося) до свого Творця, нам не потрібно спершу прихорошуватися і давати усьому лад. Ми віримо не у власну доброту, а в силу Божої особистої та змінити нас. Цей старий знайомий гімн так добре виповів це: «Який я є, без нарікань, О Агнцю Божий, приходжу я!» Коли ми обертаємося до Христа, до нашого життя дотикається любов воскресіння, і Він починає зсередини змінювати нас.

Зрештою будьте свідомі того, що це не вперше Марія оберталася до Ісуса. Багато місяців тому, після того, як Він невимовно прислужився їй у годину розпуки, вона почала іти за Ним. Марія нагадує нам, що покаяння – це не досвід раз і назавжди. Покаяння – це спосіб життя, довготривалий процес повернення до Бога, день-денно, в якому наше життя залишається відкритим для можливостей преображення і змін. Видається, що в нас є чимало рівнів свідомости, і в нашій подорожі до Бога ми повсякчас відкриваємо нові осередки нескореного себелюбства та егоїзму. Такі відкриття, пояснює Джерард Г’юз, це ознаки росту і поступу на духовному шляху, а не ознаки невдачі. Христове запрошення покаятися – це заклик розпізнати ці осередки гріховности і наново звірити себе Божій доброті та милосердю.

Дозвольте мені розповісти про всі ці переплетені дороги каяття в моїй особистій духовній подорожі. Перші шістнадцять років свого життя я не мав майже ніяких контактів із християнською вірою. Згодом, навчаючись у десятому класі, я познайомився з Филипом, учнем тієї самої школи, який був також послідовником Христа. Ми потоваришували, і вже скоро мені було очевидно, що його життя кардинально відрізняється від мого. Видавалося, що Бог для нього дуже реальний, і ця реальність Бога наповнювала його дуже ясним відчуттям мети і спрямування. Одного дня я запитав його про це. Він дуже просто познайомив мене з історією Ісуса, пояснивши, передусім, як Ісус об’явив Божу любов через Свою смерть і воскресіння. Він сказав мені, що коли я хочу спізнати преображаючу любов і силу Бога, то мені потрібно побігти назустріч Христові і попросити Його стати Господом мого життя. Того ж дня пізно ввечері, ідучи по Гевлок-Стріт у Порт-Елізабеті, я зробив це сам, прочитавши просту молитву особистої відданости та зречення.

То був мій перший «поворотний момент». Але він, звісно, був не останній. Моя перше «цілковите зречення» було ще аж ніяк не повним. За минулі тридцять чотири роки я мусив обертатися і повертатися до Бога знову і знову, на багатьох численних рівнях. Майже щодня мої почуття, думки і дії виявляють свіжі нашарування себелюбства та егоїзму. За допомогою деяких чудових наставників і вірних друзів я вчився, стикаючись із цими грішними вимірами свого життя, не ганити чи карати себе, а нагадувати собі про неймовірні глибини Божої любови воскресіння, а також знову звіряти себе Христові, «попри всі свої хиби й вади». Тільки Бог може розпочати глибинне внутрішнє перетворення, якого жадають наші серця.

Можливо, тепер би хотіли поміркувати кілька хвилин над своєю дорогою покаяння. Почніть із тих обставин, за яких ви вперше обернулися до Бога. Пригадайте, де ви жили, що робили, і як Божа любов спершу прийшла до вас. То був раптовий чи поступовий досвід? Чи допомагали вам у цьому друзі або члени сім’ї? І з того моменту як ви мандрували далі тією дорогою каяття? Чи були на ній якісь інші визначальні повороти? Яким чином ви відчуваєте дотик Бога в момент глибшого самозречення? Було б чудово, якби ви, дочитуючи це розважання, підступили до глибшого досвіду покаяння. Він міг би розкрити перед вами оновлений досвід любови воскресіння.

Вірш на згадку: …Не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Рим. 2:4

Попередній запис

Пізнайте любов воскресіння

Наступний запис

Станьте Христовим учнем