Обов’язок християн щодо участи в Літургії Слова і Жертви

Службу Божу, як знаємо, встановив сам Господь наш Ісус Христос. Він сам її перший раз відправив разом зі Своїми Апостолами на Таємній Вечері. Але там Він установив тільки суть – її найважливішу частину, а саме – освячення – слова, якими перемінив хліб у Своє Тіло й вино у Свою найсвятішу Кров. Встановлення всіх інших молитов, обрядів і зовнішньої форми, яку вони пізніше прибрали і якими вони сьогодні знані, Ісус Христос залишив Своїм Апостолам і Церкві. Таким чином постали в Церкві різні Літургії. Інша є Служба Божа в латинському обряді, інша у вірменському та в усіх інших обрядах, яких у Церкві багато, і навіть у нашому обряді маємо дві Служби Божі, які подібні до себе, але не такі самі – Літургію св. Василія Великого, яка правиться 10 разів на рік, і св. Івана Золотоустого, що відправляється у всі інші дні року. Святі Літургії між собою різняться, але спільним для них залишається те, що установив сам Христос – слова освячення.

Як кожна Свята Літургія у всіх обрядах, так само і наша Літургія св. Василія Великого і св. Івана Золотоустого складається з трьох частин. Перша частина – це Приготування, або Проскомидія. Друга – т. зв. Літургія Слова і третя – Літургія Жертви. Такий поділ має Служба Божа від найдавніших часів, як про це згадує св. Юстин, перший християнський філософ з II століття. Після того, як священнослужитель – єпископ чи священик – узяв на себе священні ризи, починає він першу частину Служби Божої. Робить це на накритому столику, т. зв. проскомидійникові, на якім посередині стоїть хрест і дві свічки по боках. Це Літургія Приготування, Проскомидія. На ній він найперше благословить приготовлений до освячення хліб – агнець – і вино, яке вливає до чаші, а також воду, якої кілька крапель вливає до неї на спогад того, що по смерті Спасителя з Його пробитого боку витекла кров і вода. Після того священнослужитель кладе на дискос мастиці до освячення, присвячуючи їх Божій Матері, Ангелам і Святим, згадуючи теж єрархію, священиків, служителів церковних і всю в Христі братію. Окремо він згадує живих і померлих, за яких ця Служба Божа буде правитися, отже, за яких він бажає принести цю Безкровну Жертву. Молиться теж за себе і просить прощення всіх добровільних і недобровільних провин, а потім благословить кадило, кладе на дискос звізду і покриває дискос та чашу покрівцями. При кожній дії проказує приписану до неї молитву, а накінці мовить над приготованими Дарами головну молитву благословення, кадить, творить малий відпуст і йде тоді до св. Трапези – до престола. Проскомидія символізує укрите життя Ісуса Христа.

Друга частина Служби Божої давніше називалася Літургія Оглашенних, бо на ній могли бути присутні й могли брати участь також т. зв. катехумени, або оглашенні, які тільки приготовлялися до Св. Тайни Хрещення. Тепер звичайно таких оглашенних немає і тому прийнято називати цю частину Літургія Слова. Вона складається, як знаємо, з кількох єктеній, молитов священика, антифонів, тропарів, а головно читаються там уступи з Святого Письма – Апостола та Євангелія – та звичайно буває там, принайменше в неділі й свята, наука, проповідь. Цю частину Служби Божої називаємо Літургією Слова, бо на ній головний її предмет – це Боже Слово, прочитане зі Святого Письма і голошене в проповіді.

Літургія Слова приготовляє нас до найсвятішої Жертви Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа. Вона символізує публічне життя Спасителя, Його апостольську працю, проповідь і чуда, аж до врочистого в’їзду до Єрусалиму.

Третю частину Служби Божої називаємо Літургією вірних, бо в ній беруть участь тільки хрещені вірні, без оглашенних, або Літургія Жертви, бо це головна, найважніша частина, коли наново приноситься Безкровна Жертва Ісуса Христа, яку Він приніс на хресті, на Голгофі. Вона починається закликом «Всі оглашенні, вийдіть», чи тепер теж словами «Тільки вірні, ще і ще Господеві помолімся». Своєю будовою вона майже незмінна протягом усього року.

Літургія вірних теж складається з трьох частин. Перша – це приготування до Євхаристійного Жертвоприношення. До неї входять єктенії, Херувимська пісня, молитва вірних і сам вхід, під час якого дари, приготовані до освячення переносяться з проскомидійника на престіл. Ця частина закінчується голосним проказуванням «Вірую».

Друга частина – це саме Євхаристійне Жертвоприношення. Воно починається діялогом «Станьмо гідно…», після цього є Євхаристійна молитва, а відтак чудова Серафимська пісня: «Свят, свят, свят». Це тріюмфальна пісня для Ісуса – Царя, що вкоротці невидимо зійде на престіл, оточений Небесними Силами. Св. Іван Золотоустий так каже про цю хвилину: «У цей момент ти повинен забути про всі справи, що їх маєш у голові, і не думати, що ти ще на землі, й не пам’ятати, що ти між людьми. Хіба з каменя мусить бути той, що в цю хвилину думає про землю і не пам’ятає, що він стоїть у хорі Ангелів».

Наче продовженням Євхаристійної молитви є молитва саме перед освяченням, яка починається словами «З цими блаженними». На Службі Божій св. Василія Великого це дуже довга молитва, звичайно довша, ніж усі інші, як і від молитви у св. Івана Золотоустого. З цією молитвою органічно злучені молитви в цілій Службі Божій. Всі інші молитви та обряди до цієї хвилини приготовляють чи з неї випливають, бо це мить, коли хліб стає Тілом Христовим, а вино – Його найсвятішою Кров’ю. Це, отже, кульмінаційна точка Євхаристійної Жертви, істотна частина Літургії вірних.

Але не священик довершує цю зміну, а сам Христос. Ось що говорить отець Церкви св. Іван Золотоустий: «Не чоловік перетворює св. дари в Тіло і Кров Христа, а сам Христос, що дав Себе розп’яти. Священик, що стоїть і проказує слова, є тільки образом Христа, сила ж і ласка походять від Бога. Він каже: «Це є Тіло Моє». Це слово перетворює те, що приготовано». У час освячення устами священика промовляє Ісус Христос. Він виголошує слова освячення в імені й особі самого Христа.

Ця частина Служби Божої по-церковному називається «Євхаристійний канон», що значить незмінне правило, бо сталою є ця частина Святої Літургії, до якої не вільно нічого ні додавати, ні з неї пропускати. Після освячення є молитви за зіслання Святого Духа на освячені Дари і поминання Святих, зокрема Пресвятої Богородиці, поминання живих і померлих.

Єктенією «Всіх Святих пом’янувши» і короткою молитвою після неї починається остання частина – т. зв. Літургія Жертвоспоживання або Св. Причастя. Після цієї єктенії Господня молитва «Отче наш» – молитва, якої навчив нас сам Христос. Потім співаємо ще «Єдин свят» і після молитви «Вірую, Господи, і визнаю» вірні, які беруть участь у Святій Літургії, приступають до Св. Причастя, через яке стають учасниками великої Христової обітниці: «Коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде житиХто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:51,54). Таке прийняття Св. Причастя – найкраща і повна участь у Службі Божій.

Після Св. Причастя є ще коротка єктенія і кілька молитов на подяку Господу Богові за участь у Безкровній Жертві Божого Сина, а головно благодарення для тих, що в цій Святій Літургії приступили до Св. Причастя і прийняли Господа, як найдорожчого Гостя, до свого серця.

Такою є наша Служба Божа чи св. Літургія – ця найбільша і найдорожча Жертва, яку коли-будь люди принесли Богові. Це найбільший скарб, який сам Христос у Своїй любові залишив людям. Ніколи і ніде Христос Бог не є ближче до нас, як у церкві й на Святій Літургії, коли Він наново сходить на престіл, щоб бути з нами. Тому нема кращої хвилини, як там і тоді звертатися до Бога з нашими проханнями, у всіх справах, які лежать нам на серці. Знаючи це, люди замовляють у своїх наміреннях Служби Божі й при тому, як сказано в церковному праві, складають для священика, на його утримання, пожертву.

Служба Божа має безконечну вартість і не вичерпується тільки наміренням, тому можна на тій самій Службі Божій молитися не лише за одну, а й за більше осіб і більше намірень. Не можна священикові брати від людей багато намірень з пожертвами, а тільки одне, хіба що люди самі згідні, щоб їхнє намірення злучити з іншими, і при тому також самі хочуть скласти ще якусь жертву.

Ніхто так не може нам помогти, як сам Всемогутній Бог, і жодна жертва не має такої сили й вартости, як Служба Божа. Тому й ми користаймо і замовляймо, коли можемо і потребуємо, такі Служби Божі в наших наміреннях, зокрема у важливих і великих та нелегких, в яких людина часто безсильна. Жертвуймо їх за Боже благословення, за здоров’я для себе і своїх дорогих, щоб подякувати Богові за всі ласки, яких досі удостоїлися, а головно пам’ятаймо за тих, що вже відійшли від нас, але, може, ще потребують наших молитов, щоб стати перед Божим обличчям і втішатися Його славою і щастям. Такою є наша Служба Божа, в якій ми часто і кожного дня можемо брати участь і користати з усіх ласк, що там для нас приготовані.

Про Святу Літургію написав англійський письменник Ґордон: «…Моя найбільша радість і щастя – брати участь у Святій Літургії. По Службі Божій, у неділі й свята, і кожної днини, коли вийдемо з церкви, – ми інші люди».

Таке розуміння і таке цінування Святої Літургії і в нас повинно бути. Щоб усі ми ніколи її не пропускали і якнайчастіше з неї користали – у неділі і свята, і навіть кожного дня, – щоб ми часто з Христом стрічалися, щоб Він теж був частим нашим Гостем, як бував у Витанії, і міг щедро й обильно благословити нас Своїми ласками і дарами – всі дні нашого життя і на життя вічне. Амінь.

о. Ісидор Патрило, ЧСВВ

Попередній запис

Мета Євхаристійної жертви

Наступний запис

Що таке Свята Тайна Покаяння і хто її установив?