Ти лише людина…
Багато стародавніх володарів хотіли, щоб їм поклонялися так, як божествам. Як свідчить історія, іноді це також траплялося і з їхніми підвладними.
Менекрат, придворний лікар Філіпа II Македонського, батька Олександра Великого, під впливом манії величі, почав вважати себе богом. Імператор, маючи намір його вилікувати, запросив Менекрата на застілля з вишуканими стравами. Коли інші їли, Менекрата обкаджували пахучим кадилом. Минув якийсь час, і Менекрат зголоднів. Це відчуття підсилювали пахощі делікатесів. Врешті він визнав, що є звичайною людиною, і зі всіма сів за стіл.
Щоб не піддатися спокусі обожнення, як це траплялося з тодішніми монархами, Філіп II Македонський платив двом чоловікам, щоб вони кожного ранку йому нагадували: «Філіпе, пам’ятай, що ти лише людина». А кожного вечора вони повинні були його запитувати: «Філіпе, чи ти пам’ятав про те, що ти лише людина?».
Син Філіпа II Македонського, Олександр Великий, після завоювання Малої Азії проголосив себе сином Юпітера, батька богів; перестав носити македонські шати і почав одягати перські. Також наказав, щоб його обкаджували пахощами, якими східні народи обкаджували свої божества. Так було аж до його смерти.
Після смерти Олександра його генерал Антиґон Одноокий був володарем усієї західної частини Малої Азії. Як це зазвичай буває, довкола нього крутилося багато підлабузників. Один з них, поет Гермодор, оспівував його як бога.
Однак, навіть маючи велику владу, Антиґон не втратив почуття реальности і так прокоментував поезію Гермодора:
– Невільник, котрий стежить за чистотою мого горщика, добре знає, що я не бог.
Пригода св. Павла та Варнави
«А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг. Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути, то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав… А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!… І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові. А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів. Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов. А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він… Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію. І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію» (Дії 14:8-15…18-21).
У наш час
В Японії впродовж віків підвладні поклонялися імператорам наче богам. Останнім імператором був Гірогіто (1901 – 1989). Програна війна зі Сполученими Штатами Америки 1946 року змусила його зректися привілею «божества». Він залишився монархом, але вже конституційним.
Часом можна зустріти людей, котрі шанують і люблять інших більше, ніж святих, більше, ніж Бога і власне життя. До цієї групи належать молоді закохані, котрі йдуть з життя, якщо їхній коханий обранець помре, загине в нещасному випадку або ж просто відійде. З цих причин також відомі випадки самогубства одного з подругів. Як оцінити таке ідолопоклонство?